Підготовлено Головним управлінням агропромилового розвитку облдержадміністрації, Рівненською обласною сільськогосподарською дорадчою службою "Наука" за сприяння обласної ради

 

Мульчування ґрунту.

Потреба в мульчуванні та матеріали.

 

Як захиститися від бур’янів, як захистити коріння рослин зимою, як отримати ранній врожай? Відповідь проста - необхідно регулярно мульчувати ґрунт.

Мульчування – один з самих корисних агрозаходів, який дозволяє підвищити вміст поживних речовин і гумусу в ґрунті. завдяки мульчуванню можна не тільки покращити структуру ґрунту, а й скоротити втрату води з ґрунту, захистити рослини від бур’янів. Вчені підрахували, що шкода, нанесена бур’янами відповідає сукупній шкоді від заморозків, перегріву, шкідників, хвороб і сильних опадів.

Хороший і швидкий результат у боротьбі з бур’янами забезпечує застосування гербіцидів, але більшість з них небезпечна для людини. Ефективно боротися з бур’янами допомагає мульчування ґрунту. Є два види мульчі – неорганічна (поліетиленова плівка, нетканий покривний матеріал, руберойд, папір та ін.) і органічна (солома, компост, подрібнені післязбиральні залишки, тирса, зелена маса після скошування газонів, хвоя чи опале листя деревних культур).

Переваги і недоліки мульчувальних матеріалів:

Поліетиленова плівка – недорогий зручний та легкий у використанні матеріал. Строк експлуатації – 1 рік. Активно застосовується при автоматизованій  системі крапельного зрошення рослин, оскільки запобігає випаровуванню води. Однак, при використанні поліетиленової плівки в саду чи на городі є небезпека випрівання коренів рослин, розвитку бактерій та грибкових хвороб.

Нетканий покривний матеріал дещо дорожчий поліетиленової плівки, але більш економічний, оскільки строк його використання як мінімум три сезони. Він надійно захищає рослини від повторних і нічних заморозків (до - 9°С), комах та шкідників, забезпечує нормальний ріст рослин в умовах «фізіологічної посухи» (від 0 до + 8°С), коли рослини у відкритому ґрунті не можуть вбирати ґрунтову вологу. Маючи пористу структуру і при цьому високу світлопроникність, нетканий покривний матеріал добре пропускає воду та повітря, в жарку погоду захищає рослини від перегріву та дії прямих сонячних променів.

Солома – хороший теплоізолятор, але вона приваблює мишей і комах-шкідників до коріння і кори рослин. Окрім того, не витримує сильного вітру і порушує загальну естетику садка.

Компост досить економічний, але використовувати його потрібно дуже акуратно, так як є багато обмежень – не для усіх рослин підходить однакова концентрація поживних речовин, які містяться в перегної. До того ж має неестетичний вигляд та приваблює шкідників.

Гілки з хвоєю використовують в основному зимою. Основна перевага цього матеріалу – це захист рослин від зайців, мишей та важкого снігового покриву. А від морозів можна захистити рослини, якщо використовувати соснові гілки разом з нетканим покривним матеріалом, тирсою чи недостигшим компостом.

Тирса може швидко вивітрюватись. Товщина укриття, яка забезпечує рослинам сприятливі умови для перезимівлі, повинна бути не менше 8см. Утримати такий шар рівномірним, особливо восени в період дощів та вітрів, без укриття досить важко. Але цю проблему можна вирішити, якщо використовувати тирсу в комплексі з покривним матеріалом.

Мульчування використовують не тільки літом, але й пізньою осінню, щоб зберегти кореневу систему від холоду, штамби дерев від пошкодження вітрами, шкідниками, а також збільшити товщину снігового покриву у пристовбурних кругах. Це є важливо, тому що промерзання кореневої системи в зимовий період знижує врожайність рослин на 30-40%.

Мульчувати можна практично усі рослини, окрім цибулинних: плодові дерева, кущі, суницю, огірки, помідори, багаторічні рослини, квіти і т.д.

Переваги та ризики використання ГМР

у сільському господарстві

 

Генно-модифіковані організми

Генно-модифікований організм (ГМО) — це будь-який організм із новою комбінацією генетичного матеріалу, одержаний завдяки використанню методів генної інженерії. А генетично модифікованими є всі сорти рослин, одержані внаслідок модифікації генетичної структури вихідного генотипу.

Основною метою отримання ГМО є поліпшення агрономічно важливих ознак організму-реципієнта (наприклад, підвищення стійкості рослини до гербіцидів, комах-шкідників, патогенних мікроорганізмів) для зниження собівартості кінцевого продукту.

 

Переваги використання ГMР у сільському господарстві

Стійкість (толерантність) до гербіцидів досягається завдяки перенесенню культурним сортам гена бактерії, мутанта грунтової бактерії Agrobacterium tumefaciens (CP4), ферменту, що обумовлює стійкість до дії гербіциду.

Стійкість трансгенного сорту до певного гербіциду (гліфосату і глюфозинату) дає змогу обприскувати культури цим гербіцидом, знищуючи бур’яни без шкоди для культурної рослини.

 

Потенційні переваги

·             Ефективна боротьба з бур’янами й збільшення доходів завдяки зниженню затрат праці.

·             Зменшення використання гербіцидів завдяки скороченню заявок на їхнє постачання.

·             Збільшення врожаю завдяки посиленню контролю над бур’янами й підвищенню доходів.

·                           Використання нового (менш шкідливого) виду гербіцидів замість токсичних і хімічно стійких видів.

·             Стійкість проти комах-шкідників. Стійкість ГМ-рослин проти комах-шкідників досягається внесенням гена, що викликає вироблення інсектицидного токсину (такого, як токсин Bt з бактерії Bacillus thuringiensis). Найбільших успіхів у створенні Bt-сортів удалося досягти на картоплі, кукурудзі та бавовнику.

·             Зменшення об’єму хімічного інсектициду, використовуваного під час висіву.

·             Підвищення врожайності завдяки зменшенню збитку, завданого шкідниками, і зростання доходів фермерів.

·             Скорочення основного збитку до і після зняття врожаю завдяки використанню інсектицидів, застосованих для запобігання проникненню хвороботворних організмів у культуру.

 

Ризики, пов’язані з ГMР

·             Передача гена стійкості до гербіциду спорідненим диким видам, що дасть можливість їм перетворитися в гербіцидостійкі “супербур’яни”.

·             ГМ-культури самі можуть стати “супербур’янами” і розповсюджуватися на нові території, витісняючи інші культури або схрещуючись із ними.

·             Збільшення використання специфічних гербіцидів на ГM-посівах може призвести до появи гербіцидостійких форм смітних рослин. Зареєстровано низку видів злакових і бобових бур’янів, стійких до гліфосату.

·             Широке поширення гербіцидостійких сортів збільшує масштаби застосування гербіцидів і витісняє органічні методи боротьби зі смітною рослинністю.

·             Вирощування ГМ-рослин може призвести до генетичного забруднення посівів фермерів, які впровадили екологічне (органічне) виробництво й переробку, що завдасть великого економічного збитку.

·             Зниження сортової різноманітності.

·             Передання гена стійкості до комах-шкідників спорідненим диким видам дасть можливість перетворитися на інсектицидостійкі “супербур’яни”.

·             Інсектицидні культури знищуватимуть нецільові (корисні) види комах. Bt-токсин, що виділяється трансгенними формами картоплі, уражує не тільки колорадського жука, а й 150 інших видів комах, які не поїдають картоплю.

·             Перехід шкідників на нові культури. Сорти рослин, модифіковані за допомогою ГМ-технологій, стануть непривабливими для шкідників, наприклад, картоплі (з допомогою Bt-токсину), внаслідок чого це може підштовхнути шкідників до освоєння нових, таксиномічно близьких, видів рослин, що масово не уражуються (для колорадського жука — інших пасльонових: томатів, перцю, баклажанів).

«Каліфорнієць – чудова «домашня тварина»

 

Проблема виробництва сільськогосподарської продукції примушує знаходити нові нестандартні рішення і принципово нові технології виробництва.

Існуюча до сьогоднішнього дня технологія “хімізації” земель привела не тільки до зменшення врожайності сільськогосподарських культур і до значного погіршення їх якості, але й до “омертвіння” землі. Земля від хімізації втратила значну частину гумусу, піддається ерозії, змивається водою родючий шар.

Крім того, великої шкоди в останній час додає ще й те, що великі площі земель знаходяться в запустінні і не обробляються.

Суть вермикультивування і призначення біогумусу

Останнім часом у світі спостерігається поворот від хімізації землеробства до біологічної системи землеробства, яка здатна давати екологічно чисту продукцію і не отруювати навколишнього середовища.

І як один із способів біологізації землеробства було запроваджено спочатку у США, а потім у всьому світі так зване “вермикультивування”, тобто промислове виробництво біологічного гумусу за допомогою загальновідомих червоних дощових каліфорнійських черв’яків.

Біогумус, як продукт життєдіяльності черв’яків за своїми властивостями та ефективністю значно переважає компости і в десятки разів гній сільськогосподарських тварин.

Найперша, найголовніша та виключна цінність біогумусу полягає в тому, що вирощена на ньому продукція практично не містить нітратів, нітритів та важких металів, що особливо важливо у виробництві дитячого, дієтичного та екологічно чистого харчування.

До цього часу у вчених викликає здивування те, що біогумус містить не тільки абсолютно всі необхідні елементи живлення рослин, але і те, що ці елементи знаходяться саме в тих пропорціях, які необхідні рослинам. Ні в якому іншому добриві такого немає!

Крім того, біогумус має такі переваги:

·   в ньому наявна велика кількість бактеріальної флори, ферменти і стимулятори росту рослин;

·   біологічноактивні речовини, що містяться в ньому, прискорюють проростання насіння, поліпшують приживання розсади, підвищують стійкість рослин до захворювань, очищують ґрунт від токсичних продуктів і шкідливих мікроорганізмів, що особливо важливо для використання в теплицях і парниках, де висока вологість, поганий повітрообмін і недостатня освітленість різко ослаблюють рослини;

·   біогумус в сотні разів виробляється швидше, ніж природний гумус землі (природній гумус землі товщиною 1-2 см виробляється протягом 100-150 років, біогумус товщиною 40 см – протягом 3-4 місяців) і служить для різкого підвищення родючості ґрунтів;

·      ефективно діє на протязі 3-4 років і не менше як у 10 разів корисніший за гній свійських тварин;

·   в овочах і фруктах, зернових і кормових культурах, вирощених на біогумусі, відсутні нітрати, важкі метали і радіонукліди так, як він зв’язує їх у важкі малорухомі сполуки, які не можуть потрапити в рослину;

·   в біогумусі практично відсутнє насіння бур’янів, тому що воно переробляється черв’яками;

·   скорочуються в кілька разів транспортні витрати на вивезення гною на поля, що особливо актуально при дефіциті пального;

·   біогумус має високу гідрофобність, тобто здатність довго утримувати вологу в ґрунті, що буде набувати важливого значення в зв’язку з широковідомим “парниковим” ефектом;

·   вирощені продукти мають приємний зовнішній вигляд, колір та аромат, значно підвищуються терміни їх зберігання;

·   біогумус підвищує врожайність с/г культур:

картопля, овочі - 30-50%;

фрукти, ягоди 25-40%;

зернові, технічні, кормові культури - 20-40%;

·   внесення в ґрунт біогумусу виключає перенасичення його окремими живильними елементами, як це часто буває при внесенні великих доз гною і звичайних компостів;

·   вноситься біогумус в кількості 2,5-3,5 кг/м2, або 0,1-0,3 кг під кожну рослину локально, під зернові і технічні культури - 3-4 т/га;

·   на родючість ґрунту дуже позитивно впливає і чисто фізична робота дощових черв’яків, вони проривають в ґрунті мініатюрні канали і галереї, що створює розгалужену дренажну і вентиляційну системи, через які до коріння рослин попадають повітря і вода.

В даний час накопичуються значні кількості органічних відходів, які потім разом із сміттям викидаються на організовані і неорганізовані сміттєзвалища, на поля, в ліси і таким чином забруднюють навколишнє середовище. Гнильні бактерії з цих сміттєзвалищ можуть попадати в воду, яку споживає населення.

Органічні відходи накопичуються також у фермерських та інших господарствах, сільських і міських жителів (гнойові стоки, гній, фекалії, солома, гниле сіно і трава, різноманітні гнилі овочі і фрукти, очистки і вижимки овочів і фруктів, опале листя, торф, пташиний послід та ін.

Для приготування субстрату може використовуватись також і тирса, але крім хвої, дуба і вільхи. Тирсу останніх трьох порід дерев можна використовувати тільки після попередньої обробки.

Значні кількості органічних відходів накопичують також такі виробництва, як: деревообробне, молочне, пивоварне, консервне, м’ясне, дріжджове, цукрове, паперове тощо.

Із фактору забруднювача і отруювача навколишнього природного середовища ці відходи при допомозі черв’яків можна перетворити в цінне органічне добриво без залишкових відходів. Всі інші методи утилізації органічних відходів дають знову залишкові відходи, шкідливі для природи. Внесення в ґрунт біогумусу, а також самих каліфорнійських черв’яків є надзвичайно дієвим протиерозійним захистом ґрунтів.

 

Внесення вапна під сільськогосподарські культури

 

Реакція ґрунтового розчину позначається символом рН. За ступенем кислотності ґрунти поділяються на дуже сильно кислі (рН <4,0), сильно кислі (рН 4,1-4,5), середньо кислі (рН 4,6-5,0), слабо кислі (рН 5,0-5,6), близькі до нейтральних (рН 5,6-6,0), нейтральні (рН 6,1-7,0).

Вапнування сприяє підвищенню врожайності, якості продукції, поліпшуються фізичні властивості ґрунту, деякі поживні речовини переходять з недоступних у легкозасвоювані форми. Швидше мінералізуються пожнивні рештки, підвищується ефективність мінеральних добрив. Без вапнування навіть при гострій потребі в азоті та калії ефективність цих добрив буде невисокою.

До позитивних результатів вапнування слід віднести мобілізацію фосфатів ґрунту.

Вапнування створює сприятливі умови для використання аміачних форм мінеральних добрив, підвищує стійкість рослин проти хвороб, змінює склад і кількість бур’янів на полях.

По реакції на вапнування сільськогосподарські культури можна поділити на такі групи:

·        люцерна, цукрові і кормові буряки, капуста – дуже позитивно реагують на внесення вапна навіть на слабокислих ґрунтах;

·        ячмінь, пшениця озима та яра, кукурудза, соя, квасоля, горох, огірки, цибуля, конюшина чутливі до кислотності і добре реагують на вапнування. Без вапнування ці культури не дають високих врожаїв не тільки на сильно кислих, а й на середньо кислих ґрунтах;

·        жито, овес, гречка, тимофіївка малочутливі до підвищеної кислотності, але позитивно реагують на внесення високих доз вапна. Вносити вапно під ці культури потрібно лиш на сильно кислих ґрунтах;

·        льон, картопля, помідори, редиска потребують вапнування тільки на сильно кислих ґрунтах. Картопля малочутлива до кислої реакції ґрунтів, а при внесенні високих доз вапна і доведення реакції ґрунту до нейтральної урожай картоплі і її якість знижується, картопля сильно пошкоджується паршею. Це пояснюється тим, що висока концентрація іонів кальцію затримує надходження в рослину інших елементів – магнію, калію і бору;

·        люпин синій і жовтий краще росте на кислих ґрунтах. Чутливий до надлишку кальцію в ґрунті, особливо на початку росту, тому потреби в вапнуванні немає.

Оптимальні та можливі показники кислотності ґрунту

 

Як визначити потребу у вапнуванні?

Якщо на полі росте багато кінського щавлю чи хвоща польового і погано росте конюшина – це вказує на потребу у вапнуванні. Але точну кислотність може вказати тільки агрохімічна лабораторія.

Вапно вносять раз на кілька років під культури які слабо реагують на вапно або взагалі негативно (картопля) під зяблеву оранку на глибину 18-20см. В рядки доцільно вносити дефекат по 2-4ц/га. Малі норми вапна впливають на урожайність лише тієї культури, під яку вони вносяться.

При застосуванні гною і вапна їх слід вносити окремо. Вапно – під дискування стерні, а гній – під оранку. Не можна змішувати вапно й суперфосфат, оскільки при цьому знижується розчинність фосфатів.

Для вапнування можна використовувати такі матеріали: вапнякове борошно, вапняний пил (відходи обертових печей вапняного заводу), цементний пил (відходи обертових печей цементного заводу), крейда мелена, дефекат цукрового заводу, зернисті фосфорити, пісковик вапняний та ін.

ЕМ-технологія- технологія майбутнього

 

Створена в Японії більше 10 років тому, ЕМ-технологія отримала визнання і серйозно упроваджується в багатьох країнах світу. ЕМ-технологія - це економічне виробництво якісних продуктів харчування, поліпшення екологічного стану нашої планети і здоров'я населення.

Завдяки використанню цієї технології в сільському господарстві досягається економічно ефективне забезпечення продуктами харчування високої якості при дбайливому використанні дорогоцінних природних ресурсів.

ЕМ-технологія народилася в гірких реаліях сьогодення. Інтенсивне застосування хімічних засобів у землеробстві для підвищення врожайності неодмінно викликає ряд небажаних явищ – властивості самої землі погіршуються. Навколишнє середовище забруднюється. І головне – якість вирощеного на такій землі, м‘яко кажучи, бажає кращого. Це ті ж нітрати, важкі метали, інші шкідливі для організму людини речовини.

Крім того, виробництво та внесення добрив потребують значних затрат праці, енергії та, звісно, фінансових витрат. Особливо витратним є виробництво азотних добрив. Приміром, підраховано, що в розвинутих країнах на їхнє виробництво витрачається майже третина всієї енергії, яка споживається у сільському господарстві. Не менш гострим на сьогодні є і дефіцит сировини для виробництва фосфорних добрив та їхня висока вартість. Саме тому в багатьох цивілізованих країнах постає питання про скорочення споживання мінеральних добрив (азотних і фосфорних), вишукуються шляхи мобілізації поживних елементів, які містяться у самому ґрунті або атмосфері. Це стало можливим лише завдяки застосуванню препаратів на основі ґрунтових мікроорганізмів.

Встановлено, що, незважаючи на суцільну присутність азотофіксуючих мікроорганізмів у ґрунті, штучне зараження рослин може бути набагато ефективнішим, аніж природне. Саме тому в сільськогосподарську практику ввійшов агротехнічний прийом інокуляції рослин. Він давно застосовується у вирощуванні бобових, але останнім часом інтерес до нього зріс з ряду причин. І найперше: у багатьох країнах розроблено нові форми інокулянтів, зручних для застосування і економічно ефективних.

Інша проблема - дефіцит фосфору, який міститься у ґрунті у вигляді малодоступних для рослин мінеральних (ортофосфати) й органічних (фітин, нуклеїнові кислоти, гумус, лецитин) сполуках. Його кількість коливається у межах 0,05-0,2%. Якщо природні запаси азоту практично безмежні, то рудні запаси фосфору досить обмежені (14340 млн. тонн). Дефіцит цього елементу для рослин посилюється також швидкою і надійною фіксацією його в ґрунті одночасно з внесенням добрив, відтак, ступінь його засвоєння не перевищує 25%.

Тому в Японії ще у 90-х роках створено препарат “ЕМ-1", який і покликаний збагатити ґрунт корисною ефективною мікрофлорою. До його складу входять такі мікроорганізми:

·  фотосинтезуючі бактерії – незалежні мікроорганізми, які синтезують корисні речовини з кореневих виділень рослин, органічних речовин і отруйних газів. Корисні речовини включають амінокислоти, нуклеїнові кислоти, інші біологічно активні речовини, що сприяють росту і розвитку рослин;

·  молочнокислі бактерії виробляють молочну кислоту з цукру та інших вуглеводів, вироблених фотосинтезуючими бактеріями та дріжджами. Молочна кислота сама по собі є сильним стерилізатором. Вона пригнічує шкідливі мікроорганізми й прискорює розкладання органічної речовини. Вони здатні зупинити розвиток мікроорганізму Fusarium, який і викликає хвороби рослин;

·  Азотофіксуючі мікроорганізми асимілюють атмосферний азот і закріплюють його у вигляді азотних сполук, створюючи тим самим запаси азоту в ґрунті. Одним з таких підступних мікробів є Aroiobacier, що фіксує атмосферний азот у присутності кисню й тим самим переводить його у нітрати та нітрити. Азотобактер, крім фіксації азоту, синтезує і виділяє в ґрунт різні вітаміни та стимулятори росту;

·  дріжджі синтезують антибіотичні та корисні для рослини речовини з амінокислот і цукрів, які продукуються фотосинтезуючими бактеріями, органічними речовинами та коренями рослин. Біологічно активні речовини типу гормонів і ферментів, що виробляються дріжджами, стимулюють точку росту і, відповідно, ріст кореня;

·  актиноміцети виробляють антибіотичні речовини з амінокислот. Ці антибіотики пригнічують ріст шкідливих грибів і бактерій;

·  ферментуючі гриби – гриби типу Aspergillus, Penicillim – швидко розкладають органічні речовини, як продукт розкладу одержуючи на виході етиловий спирт, складні ефіри, антибіотики. Вони знищують запахи та попереджають ураження ґрунту шкідливими комахами та їхніми личинками.

Внесення біопрепаратів під передпосівну культивацію у полях сівозмін сприяє збільшенню вмісту органічної речовини ґрунту: в сидеральному пару з горохо-вівсом – на 10,9-64,5%, у чорному пару – на 10,5-50,5%. Протруювання насіння пестицидами - обов‘язковий прийом агротехніки – забезпечує повне знезараження їх від зовнішньої та внутрішньої інфекції основних захворювань і гарантує повну безпеку від повторного зараження в ґрунті у досходовий період, з іншого боку, фунгіциди негативно впливають на зародок, що призводить до зниження продуктивності рослин і, як наслідок, до ослаблення імунітету. Найбільш ефективним способом обробки насіння перед сівбою є спільне змішування 1% розчину мікробіологічного препарату і 200 мл плівкоутворюючих регуляторів росту рослин серії “Марс-1" і “Марс-ЕL" (бакові суміші “Дефенс-І" і “Дефенс-ІІ" з додаванням зниженої норми протруювача (до 50%) без погіршення трофічного режиму ґрунту і якості протруювання). Плівкоутворюючі регулятори росту серії “Марс" підсилюють позитивну дію мікробіологічного препарату і зменшують негативну дію протруювачів без змін якості протруювання. За своєю ефективністю ЕМ-технологія на типовому малогумусному чорноземі при зрошенні, в умовах 2001-2003 років, рівноцінна технології з внесенням органічних і мінеральних добрив. Тільки ЕМ-технології під силу відновити корисну ґрунтову мікрофлору, забезпечивши її природними субстратами (як органічними, так і неорганічними), утримати родючість землі на найвищому рівні не за рахунок хімічних синтезованих добрив, а за рахунок потужних сил, сконцентрованих у природному середовищі.

Отже, ЕМ-препарати мають такі властивості:

·  прискорюють ріст рослин;

·  прискорюють дозрівання плодів;

·  перетворюють органічні відходи в ефективне добриво у вигляді компосту;

·  відновлюють природну родючість ґрунту;

·  різко знижують вміст токсичних елементів;

·  один літр ЕМ-препарату досить для отримання однієї тонни ЕМ-компосту, який замінює п'ять тонн органічних добрив;

·  покращують смакові якості вирощуваної продукції, підвищують її оздоровчі властивості;

·  збільшують термін зберігання плодів в природному вигляді.

Протруювання 1 тонни насіння препаратом "Марс-EL" обходиться в 15,72 грн., а баковою сумішшю "Дефенс-I" коштуватиме близько 18 грн. При цьому дозу протруйника можна знизити відсотків на 40.

Крапельне зрошення овочевих культур

 

Отримати високий врожай овочевих та ягідних культур без відповідного вологозабезпечення та забезпечення елементами живлення неможливо.

Хоча Рівненська область належить до зони достатнього вологозабезпечення, основна кількість опадів припадає на осінньо-зимовий період. Досить часто тоді, коли рослини найбільше потребують вологи, ніяких опадів немає. Вирішити цю проблему допомагає крапельне зрошення.

Культури, по потребі до вологи, можна розділити на 4 групи:

1        – салат, редиска, шпинат, капуста, огірок, баклажан, перець вимагають підвищеної вологості ґрунту, так як їхня коренева система слабо розвинена;

2        – цибуля, часник більш економно використовують вологу, але в період інтенсивного росту потреба у волозі висока;

3        – помідор, морква, петрушка мають розвинену кореневу систему, яка глибоко проникає, а невелика листкова поверхня економно витрачає вологу;

4        – буряки, пастернак та інші коренеплоди мають досить розгалужену та глибоку кореневу систему, тому потреба у волозі серед овочів найменша.

Хоч культури третьої і четвертої груп стійкі до ґрунтової та повітряної посухи, ефективність їх зрошення є високою.

Крапельне зрошення дозволяє в 2 і більше рази підвищити врожайність та покращити якість овочів.

Переваги крапельного зрошення:

·         економія води в 2-5 разів .Ефективність зрошення досягає 85-90%, оскільки вода надходить безпосередньо до кореневої системи рослин;

·         забезпечення оптимальних витрат води та добрив залежно від фізіологічних потреб рослин;

·         підвищення врожайності культур на 30-50% та покращення їх якості;

·         зменшення витрат мінеральних добрив, оскільки вони надходять безпосередньо до кореневої системи рослин;

·         зменшення витрат на засоби захисту рослин, оскільки зменшується забур’яненість (земля між рядами залишається сухою) і пошкодження хворобами (хвороби розвиваються на мокрих листках);

·         економія часу порівняно з іншими способами поливу;

·         виключається вплив вітру на процес поливу;

·         зведення до мінімуму або повне виключення шкідливого впливу на навколишнє середовище;

·         можливість використання схилів нахилом до 30° а також малопродуктивних (піщаних, супіщаних, рекультивованих) земель;

·         систему крапельного зрошення легко монтувати та експлуатувати завдяки високій готовності вузлів та можливості повної автоматизації процесу поливу.

Зараз існує велика кількість трубопроводів для крапельного зрошення. Найбільш поширені типу Т-Таре® виробництва компанії T-Sуstems (США), типу «Ro-Drip» компанії Roberts (США), типу ”EOLOS” компанії Eurodrip (Греція), типу ”streamline” компанії Netafim (Ізраїль), типу ”qUeen gil” компанії qUeen gil (Ізраїль), типу ”pathfinder” производства компанії Uralita (Іспанія), типа ”Аqua traxx” компанії Аqua traxx (Італія), типу ”tiger taРe” компанії Valducci (Італія), типу ”Гідролайт” фірми ”Аквавіта” (Україна, АР Крим).

В системах крапельного зрошення використовуються одно- та двоступеневе очищення води з використанням сітчастих, дискових та піщано-гравійних фільтрів.

При використанні води з поверхневих джерел (річка, озеро, ставок, водосховище) застосовується двохступеневе очищення з використанням піщано-гравійних та сітчастих (дискових) фільтрів.

Якщо використовується водопровідна мережа чи артезіанська скважина, то застосовується одноступінчата схема за допомогою сітчастих чи дискових фільтрів.

Для якісної роботи фільтрів, їх необхідно періодично промивати від забруднень. Частота промивання залежить від їх конструкції, якості води і може становити від кількох годин до кількох днів.

Для визначення терміну поливу і величини поливної норми в залежності від виду культури, фази її розвитку, погодних умов, використовуються різні способи та прилади. Останнім часом поширився метод визначення за допомогою тензометрів, які визначають капілярний потенціал ґрунту.

Час поливу при крапельному зрошенні визначається двома показниками: величиною поливної норми в м³/га або л на 1м пог., а також затратами поливного трубопроводу, які залежать від відстані між водовипусками (10, 20, 30, 40, 50см) і їх продуктивності, відповідно: 1000, 500, 340, 250, 210л/год на 100м трубопроводу (при тиску = 0,55 атм.) Для зрошення овочевих культур найбільш придатними є перші три типа.

Підживлення рослин є запорукою отримання високих врожаїв. Найбільш ефективним є щоденне внесення добрив з поливною водою (фертигація) низькою нормою (3-15кг/га) за допомогою інжекторів (дозаторів).

Для фертигації використовуються водорозчинні добрива фірм Террафлекс, Кеміра комбі, Кристалон, Fегtісаrе, Universol, МаdМіх, монофосфат калію, аміачна і калійна селітра, карбамід. Не можна використовувати рідкі комплексні добрива (РКД), а також добрива типу нітроамофоска.

Внесення добрив потрібно починати через 20хв. після початку поливу, щоб стабілізувався тиск в системі. Час фертигації не менше 30хв з обов’язковою наступною промивкою системи (30хв).

Загальна кількість добрив не повинна перевищувати 1-1,2кг добрив на 1000л води.

Для нормальної роботи трубопроводів необхідно проводити профілактичні заходи:

·         промивання від добрив, твердих частинок та водорості не рідше разу на місяць;

·         підкислення води для розчинення солей кальцію, які закупорюють водовипуски (використовується азотна кислота – 5л кислоти на 1м³ поливної води) протягом 30хв не рідше 1 разу в місяць та в кінці зрошувального сезону. Після використання кислоти необхідна промивка чистою водою 30хв;

·         хлорування води від водорості та органічних речовин, які закупорюють крапельниці. Використовується рідка 12,5% хлорка. На 1м³ поливної води використовується 400г рідкої хлорки. Промити чистою водою протягом 30хв.

Сидерати. Відновлення родючості земель

 

Просапна система землеробства через недбайливе ставлення до землі та інтенсивну оранку, спричиняла в різних районах посуху чи затоплювання посівів, суховії чи перезволоження значних територій, призводила до ерозії та позбавлення родючості ґрунтів.

Шлях до відновлення родючості ґрунтів – відмова від полицевої оранки та забезпечення поверхневих шарів виснаженого ґрунту свіжою органічною речовиною за рахунок гною, багаторічних трав та зелених (сидеральних) добрив, які виробляють з ярих швидкорослих рослин з коротким вегетаційним періодом: гірчиці білої, редьки олійної, ріпаку, суріпиці, гречки, пелюшки та інших.

Перелічені культури післяжнивної сівби є головним резервом відтворення родючості ґрунту, бо виробництво гною та багаторічних трав, у зв’язку із занепадом тваринництва, скоротилося.

Вегетаційний період (коли температура перевищує 5°С) в Україні триває здебільшого до кінця жовтня – початку листопада. Тому для сидерації треба обирати такі культури, які, посіяні в липні – на початку серпня, могли б припинити цвітіння до закінчення вегетації, бо в цей період розвитку вони нарощують найбільше органічної маси, яка повільніше розкладається в ґрунті та менше вимивається з нього дощовою водою.

Найкоротший період вегетації –50–55 днів – мають суріпиця яра та гірчиця біла. У інших зазначених вище культур він становить 65-75 днів.

На Поліссі та в Лісостепу можна використовувати сидерати під озиму пшеницю, яку розміщують після вико-вівсяної сумішки, ранньої картоплі та інших культур, зібраних у травні – на початку червня.

Як правило, після звільнення ґрунту від таких попередників площа до висівання озимини перебуває в паровому стані. Орють її в червні-липні, не застосовуючи після оранки поверхневих розпушувань. За таких умов ґрунт пересихає, стає розплідником бур’янів та шкідників.

Щоб відчутно поліпшити умови для озимих, такий пар слід замінити на сидеральний. Для цього після збирання попередників та дискового обробітку ґрунту доцільно висівати швидкорослі сидерати. Це гарантує формування високого врожаю сидеральної маси, особливо при застосуванні азотних добрив в дозах 60–90 кг/га. Придатними для цієї мети культурами є суріпиця яра (10 кг/га), гірчиця біла (15 кг/га) з додаванням до кожної по 15–20 кг/га насіння гречки. Їхня зелена маса, загорнута дисками в ґрунт, восени руйнується повільно, але достатньо, аби продукти руйнування поліпшили водні, поживні, теплові властивості ґрунту та його аерацію. Останнє є надзвичайно важливим для озимини на оглеєних ґрунтах, бо поліпшення аерації підвищує водопроникність ґрунту та його зволоження. А це перешкоджає утворенню льодової кірки – небезпечного чинника впливу на озимину. Ті самі чинники прискорюють весняне розмерзання ґрунту, запобігають водній ерозії, створюють оптимальний поживний режим для рослин, що прискорює достигання останніх та підвищує врожай.  

Названі сидерати (суріпиця, гірчиця, гречка) є медоносними рослинами, тому, крім відновлення родючості ґрунтів, вони суттєво збагачують кормову базу бджільництва.

Найскладніші умови для сидератів складаються за їх вирощування в післяжнивний період (липень-серпень), який характеризується найбільшим дефіцитом вологи. Аби не допустити повного випаровування води з ґрунту, треба разом зі збиранням озимини, і, як виняток, – через один день після збирання, застосувати дискування на 5–6 см, боронування та прикотковування поверхні кільчастими котками. Такий обробіток руйнує капіляри між верхнім обробленим і нижніми необробленими більш зволоженими шарами (з яких вода піднімається по капілярах вгору), що припиняє її випаровування та сприяє поступовому зволоженню верхнього шару.

Культурами для післяжнивної сидерації є: суріпиця яра (10 кг/га), гірчиця біла (12–15), ріпак ярий (12–15), редька олійна (15–17) або їхні сумішки з вівсом (80–90) та горохом-пелюшкою (70–80 кг/га).

За умов великої посухи, коли не вдається висіяти ярі сидерати в першій декаді серпня, можна, замість них, висівати в третій декаді серпня озимі швидкорослі сидерати – суріпицю та ріпак. Цей строк сівби для них є оптимальним. Численні спостереження показали, що за таких строків сівби врожай зеленої маси суріпиці в Лісостепу наприкінці жовтня становить 150–200 ц/га; ріпаку – 90–140 ц/га. За осіннього загортання зеленої маси в ґрунт ці культури можуть бути сидератами під ярі зернові та цукрові буряки. У середині квітня наступного року вони нарощують зеленої маси, відповідно, по 130 і 90 ц/га і можуть бути використані як сидерати під кукурудзу та картоплю, а наприкінці квітня – по 380 і 400 ц/га – для виготовлення раннього силосу або як сидерати під гречку, просо, середньостиглі овочі, культури зеленого конвеєра, після яких вчасно вдається провести сівбу озимих (15–20 вересня). Сидерати післяжнивної сівби загортають у ґрунт одним проходом дисків (жовтень-листопад); за високого та густого травостою (урожай понад 350 ц/га) – двома проходами, а передпосівний обробіток ґрунту під наступні ранні ярі культури складається з боронування (яке вирівнює поверхню) та коткування. Завдяки цьому створюються умови для проведення ранньої та надранньої сівби ярих ранніх культур.

Поверхня ґрунту після осіннього дискового загортання зеленої маси стає шорсткою. На ній добре затримується сніг. Висота снігового покриву щозими завжди дорівнює висоті рослин (90–110 см). Наведений спосіб снігозатримання є ефективним прийомом поповнення запасів вологи в ґрунті.

Розвиток органічного землеробства

у світі та Україні

 

Міжнародна федерація органічного землеробства (IFOAM) і Швейцарський дослідний інститут органічного землеробства (FiBL) спільно з Фондом екології та фермерства в Німеччині (SOEL) опублікувала дані про розвиток органічного землеробства у світі.

Згідно даних дослідження, сьогодні у світі нараховується біля 31 млн. га сільськогосподарських земель, які використовуються для виробництва органічної продукції. В 2005 році збільшення площ органічного землеробства склало 5 млн. га. Найбільше збільшення відбулося в Китаї, де було сертифіковано біля 1 млн. пасовищ.

По кількості органічних земель, не враховуючи необроблювані землі, лідирує Австралія з 12,1 млн. га, далі йде Китай (3,5 млн. га). В Європі знаходиться біля 21% органічних земель, в Азії – 13%, в Північній Америці – біля 4% і в Африці – 3%. По відношенню кількості органічних земель до загальної площі сільськогосподарських угідь лідирують Австралія, Швейцарія та скандинавські країни. В Швейцарії, наприклад, більше 10% земель використовуються для виробництва органічної продукції. За даними IFOAM, в Україні на початку 2004 року налічувалося 69 сертифікованих органічних господарств, а площа сільськогосподарських угідь під органічним виробництвом дорівнювала 239,5 тыс.га, проте ці показники дуже малі в порівнянні з країнами Європи. За даними ФОЗ, в Україні у цей час органічні поля займають майже 1% оброблюваних площ.

У 2004 році ринок органічних продуктів у світі досягнув об’єму в $27,8 млрд. Найбільшу кількість органічної продукції було продано в Європі та Північній Америці. Найближчим часом прогнозується продовження росту виробництва органічної продукції, зокрема при підтримці держав та різноманітних організацій.

Україна має великий потенціал для виробництва органічної сільськогосподарської продукції та її реалізації шляхом експорту, а також у середньостроковій перспективі для її постачання на внутрішній ринок. Водночас органічне сільське господарство сприятиме вирішенню низки актуальних проблем, які існують в аграрному виробництві України та її сільських районах.

Обстеження в середині 1990-х років засвідчили, що загалом до 90% орної землі в Україні зазнали різного ступеня деградації, яка призводить до скорочення її продуктивності: близько 35,8% земель еродовані, 25,6% мають підвищену кислотність, 9,7% засолені й солонцюваті, а 8,9% перезволожені та заболочені. З іншого боку, внаслідок економічної кризи, зокрема через брак обігових коштів, за останні роки значно зменшилось використання мінеральних добрив, пестицидів та інших хімікатів, а отже, призупинилася втрата природної родючості ґрунтів. На сьогодні існують значні площі екологічно чистих чорноземів, які можуть бути переведені на органічне землеробство протягом відносно короткого перехідного періоду.

Самі принципи органічного сільського господарства давно відомі в Україні завдяки розвитку концепції “біологічного землеробства”, що забезпечує науково-фаховий потенціал, здатний швидко засвоїти міжнародні спеціальні стандарти, в тому числі адаптувати їх до української специфіки та реалізувати їх на практиці. А деякі передові агропідприємства, наприклад агрофірма “Обрій” (Полтавська обл.) та інші, фактично здійснюють сільськогосподарське виробництво у такий спосіб, що може дозволити сертифікацію їхньої продукції як органічної. Окремі фермерські господарства в деяких регіонах України вже задіяні у виробництві органічної продукції та мають досвід її експорту завдяки сертифікації, яка проводиться іноземними сертифікаційними установами.

В Україні вже існує категорія людей (до 5% населення), передусім у великих містах, які мають зазначену мотивацію до споживання органічних продуктів і готові платити за них вищу ціну. Ця група споживачів створює початкову нішу для органічної продукції в Україні, а отже, для формування внутрішнього ринку такої продукції.

Чим і як можна відновити родючість наших ґрунтів?

Використання Гуміналу

Відновити структуру і родючість ґрунту внесенням на великій площі гною, як стверджують фахівці Донецького інституту агропромислового виробництва, справа трудомістка і дуже дорога. Крім того, разом із гноєм на поля повертаються насіння бур’янів та збудники хвороб. Доцільніше і дешевше використовувати для відновлення родючості ґрунтів елементи альтернативного землеробства – біогумусні органічні добрива, які отримують промисловою переробкою компостів за допомогою технологічних каліфорнійських черв’яків, які у 5-7 разів швидше, ніж звичайні дощові черв’яки, переробляють рослинні компости та коров’ячий гній на біогумус. Застосування біогумусу дає змогу підвищити родючість ґрунту, врожайність культур за зменшених затрат на придбання дорогих міндобрив і шкідливих для ґрунту пестицидів. При цьому з полів, удобрених біогумусом, отримують якісні, екологічно чисті харчові продукти, які в розвинутих країнах нині дуже ціняться. Так, в Англії, Голландії, Німеччині на полях, удобрених біогумусом, урожайність зернових сягає 56-70 ц/га, картоплі – 500-800 ц/га (Голландія, Великобританія).

На кінець 1992 року в США понад 500 тисяч фермерських господарств перейшли на систему біологічного землеробства, що дало змогу забезпечити підвищення якості та врожайності зернових культур до 60 ц/га, а кукурудзи на зерно – понад 100 ц/га. Саудівська Аравія практично не має земель, придатних для землеробства, але вона, використовуючи біогумус, не лише задовольняє свої потреби в зернових та овочевих культурах, але й значну їх частину експортує.

За даними вітчизняних науковців, мінімальні середньорічні втрати гумусу по Україні становлять 0,6-0,7 т/га, а за останню п`ятирічку його вміст зменшився на 0,05 абсолютних відсотків. Який же вихід із цього становища?

У Харкові група ініціативних фахівців розробила просту технологію виробництва штучного гумусу. Було з`ясовано, що в процесі переробки різноманітних органічних відходів за їх технологією утворюються ті самі циклічні комплекси, які і є носіями родючості і які в наших виснажених ґрунтах сьогодні практично знищені. Вегетаційні та польові дослідження довели високу ефективність і просто унікальні можливості одержаного продукту – гуміналу.

Гумінал – це органічне, екологічно чисте, стерильне добриво. Воно не має мікрофлори, токсичних речовин, насіння бур’янів та всіх форм шкідників. Його виробляють із рослинної сировини і тваринного гною шляхом молекулярної перебудови. Гумінал є біостимулятором і біорегулятором росту і розвитку рослин. При внесенні в ґрунту він виконує дві основні функції: – по-перше, утримує вологу і постачає рослини всіма необхідними їм поживними речовинами і мікроелементами, тобто працює як органічне добриво; – по-друге, каталізує процес гуміфікації, включаючи в нього продукти метаболізму рослин (кореневі виділення), а також продукти гниття рослинних решток у ґрунті. Завдяки Гуміналу в ґрунті (у місцях його концентрації) зароджуються центри утворення гумусу. З настанням холодів перед замерзанням ґрунтової води, вільні циклічні комплекси групуються в молекулярні асоціати, структурують ґрунт, консервують воду і поживні речовини. Весною, з настанням тепла, асоціати під дією ферментів рослин розпадаються на елементарні макроциклічні комплекси, і процес утворення та накопичення гумусу продовжується на новому циклічному витку.

Можна констатувати, що повільний процес натурального гумусоутворення за допомогою внесення гуміналу замінюється швидкою розгалуженою лавиноподібною реакцією, що дає змогу значно прискорити процес формування родючого шару ґрунту, в короткий строк покращити його фізико-хімічні показники. Вносити його щорічно немає потреби, але якщо ми маємо справу з досить виснаженим або дуже бідним ґрунтом, то лише в такому випадку бажано щорічно вносити гумінал. Це дасть можливість за декілька років сформувати такий родючий шар, на утворення якого в натуральних природних умовах потрібні були б століття.

Застосування гуміналу значно ефективніше порівняно навіть з біогумусом. Так, гумінал має азоту – 2,8%, фосфору – 2,3, калію – 2,4% в той час, як біогумус має лише 0,85% азоту, 0,74 – фосфору, 1,55% калію. Гумусових речовин у гуміналі міститься 72,9, а у біогумусі – лише 28,7%, крім того, заліза і марганцю у гуміналі значно більше порівняно з біогумусом. До того ж, час технологічного приготування гуміналу становить 25-30 хвилин, а біогумусу – 4-5 місяців.

Сучасні органічні добрива та регулятори росту рослин

За розрахунками фахівців, баланс гумусу орних земель у цілому по Україні був дефіцитним ще в 1989 році. Для покриття дефіциту слід вносити по 10,4 т/га гною. На жаль, такої його кількості в Україні нині немає. Компенсувати втрати гумусу в ґрунтах можна також унікальним за своїм значенням природним комплексним торфогумінованим добривом Тюльпан-1, яке містить: N - 10, P₂O₅ - 15, K₂O – 13%, гумінової кислоти 2% та їх солі, що стимулює коренеутворення, поліпшує процес утворення гумусу. Для внесення в ґрунт добриво розводять у співвідношенні 1:20 або 1:30 і вносять із розрахунку 10 л/м².

Добре зарекомендувало себе і торфоперегнійне добриво Тонак, яке виготовляють з торфу та гною ВРХ, воно містить в собі 1,6-1,8% N, 0,4-0,5% P₂O₅ та 0,4-0,5% K₂O. Не поступається зазначеному вище добриву й торфопослідне добриво Конкурент. Його основа – торф і курячий послід. Воно містить 0,7% N, 0,6 – P₂O₅ та 0,6% K₂O. Це добриво сприяє підвищенню вмісту гумусу, врожайності як овочевих, ягідних, так і баштанних культур, формуванню екологічно чистої продукції, досягненню її високої якості. Вносять його в дозах
1 кг/м² з обов’язковим загортанням на глибину 10-15 см. При внесенні в борозну норма –
45-50 г/м погонний.

Заслуговує на увагу також і торфомінеральне добриво Гермафос, яке у 2-3 рази ефективніше за перегній. Додавання до його складу фосфору та вапна посилює діяльність мікроорганізмів, що розкладають торф. Зазначені добрива виготовляє концерн “Укрторф”. Такі добрива за своєю ефективністю наближаються до гною і дають можливість дуже швидко окультурити бідні та еродовані ґрунти: збільшивши вміст гумусу і кількість поживних речовин, можна стабільно одержувати на них високі врожаї та значні прибутки. Є й інші види добрив на основі торфу.

Особливу цінність має стимулятор росту – Гумат (калію чи натрію), що є продуктом взаємодії торфу з водним розчином KOH або NaOH. При внесенні в ґрунт він активізує життєдіяльність мікроорганізмів, які синтезують біологічно активні речовини та сприяють кращому засвоєнню поживних речовин і стимулюють синтез білків, вуглеводів і вітамінів. Окрім того, Гумат прискорює достигання врожаю, підвищує його та поліпшує якість.

Практичного значення у господарствах набуває також використання сапропелю, торфу, торфогнойових компостів та вермикомпостів, гноївки, сечівки, фекалій, курячого посліду. Для приготування різних компостів до гною додають торф, солому, полову, листя дерев, тирсу, фруктові вижимки, мул, гноївку, сечу тощо. Гноївка – швидкодіюче азотно-калійне добриво, містить 0,25% N, 0,1% P₂O₅, 0,5% K₂O. Сеча містить 0,7% легкозасвоюваного азоту, 1,1% калію та незначну кількість фосфору. Головна мета альтернативного землеробства – покриття дефіциту органічної речовини в ґрунті та вихід на бездефіцитний баланс гумусу.

У розв’язанні проблеми виведення агропромислового комплексу з кризового стану важлива роль належить впровадженню в землеробство регуляторів росту рослин нового покоління, які за ефективністю, екологічними та технологічними показниками не мають аналогів у світі. Наукові дослідження і практика свідчать, що вітчизняні біостимулятори здатні підвищувати врожайність основних польових культур на 10-30%.

За останні десятиріччя в Україні та Росії дозволено до використання 53 біостимулятори та 14 регуляторів росту рослин. В Західній Європі на 60% зернових площ широко використовують регулятори росту. Сучасні біостимулюючі препарати потребують дуже малих норм внесення, які становлять десятки грамів чи мілілітрів на тонну насіння або гектар посівів.

Одним із різновидів біостимуляторів росту і розвитку рослин є Вермістим, що виготовляється з вермикомпосту, та являє собою високогумусовану речовину у вигляді розчину, до складу якого входять гумати, фульвокислоти, амінокислоти, вітаміни, природні фітогормони, мікро- і макроелементи, спори ґрунтових мікроорганізмів і бактеростатичних білків, чого немає у більшості стимуляторів. Його використовують як при обробці насіння в дозі 8-10 л/га, так і для прикореневого і позакореневого підживлення. Вермістим підвищує імунітет рослин до різних захворювань, приморозків та посух, зменшує кількість нітратів та нітритів, важких металів та радіонуклідів, покращує смакові якості. Позитивна його дія позначається на інтенсивному рості кореневої системи.

Захист суниці садової від шкідників.

Вирощувати суницю на одному полі можна не більше чотирьох років,
при цьому обов'язково треба використовувати здоровий садивний матеріал. Рослинні рештки і відмерлі листки культури треба спалювати. Високий рівень агротехніки забезпечує оптимальний ріст і плодоношення суниці. Отож обов'язково треба проводити міжрядні обробітки і розпушування, а після збирання врожаю скошувати листя.

Заходи захисту від шкідників

Суницю пошкоджує понад 160 видів шкідників. Найбільш шкодочинними серед них є хрущі, личинки коваликів – дротяники, вовчок (капустянка), довгоносики, кліщі, нематоди, слимаки.

Сунична стеблова нематода в Україні трапляється повсюдно, але більшою шкідливістю відзначається в Криму і Степу. Інтенсивно розмножується і пошкоджує рослину у першій половині літа. При закладанні нових плантацій знезараження розсади від стеблової нематоди проводять зануренням на 15-17 хв. у гарячу (48 °С) воду. На невеликих ділянках сівба чорнобривців навколо або рядками стримує поширення нематоди.

Слимаки сітчастий і смугастий найбільш поширені на Поліссі та в Лісостепу переважно на забур'янених, перезволожених ділянках, на яких шкідники живляться молодими рослинами та ягодами. Тому правильно організовані агротехнічні заходи, виполювання бур'янів, створення умов рівномірного зволоження запобігають їх масовому розмноженню.

На невеликих ділянках сівба петрушки навколо або рядками відлякує слимаків. При значному заселенні посадок суничним листоїдом та сунично-малиновим довгоносиком (3-4 жуки на 1 рослину), сірим або землистим кореневим довгоносиком (2-3 жуки на 10 рослин), суничним чорноплямистим пильщиком (10-12 личинок на 100 листків) посіви обприскують інсектицидами.

Для одержання незараженого кліщами садивного матеріалу маточники та розсадники обробляють інсектоакарицидами: клофентезином, 500 г/л (0,3-0,4 л/га), лямбда-цигалотрином, 50 г/л (0,5 л/га), амітразом, 200 г/л (1,6 л/га), пропаргітом. 570 г/л (і,5 л/га).

Ґрунтових шкідників знищують внесенням тефлутрину 15 г/кг (10-12 кг/га) в прикореневу зону рослин. Цей інсектицид в процесі дифузії трансформується в газову форму, створюючи навколо коріння газову оболонку, потрапивши в яку, комаха миттєво гине. Таким чином тефлутрин не допускає пошкодження кореневої системи, а також може контролювати всі види комах, включно з личинками совок. Обробку тефлутрином можна поєднати з обробкою тіаметоксамом, 250 г/л.

При висаджуванні розсади її слід попередньо замочити в 0,15%-му розчині препарату на 1,5-2 години. Вже висаджену розсаду обробляють тіаметоксамом (0,4-0,8 кг/га) при зрошенні. Використання тіа-метоксаму в такий спосіб дає змогу вирішити кілька проблем: знищити ґрунтових шкідників (дротяників, личинок хрущів, вовчків); контролювати шкідників сходів за рахунок високої системної дії (довгоносиків, попелицю, пильщиків, листоїдів, скосарів та інших); не допустити пошкодження шкідниками системи поливу.

Важливою властивістю тіаметоксаму є те, що діюча речовина цього інсектициду поширюється по всій рослині, але не проникає в генеративні органи, що дає можливість зберегти дієтичні властивості ягід.

У період вегетації суниці проти шкідників є ефективним піримифос-метил, 500 г/л (0,6 л/га). Цей інсектицид контролює вогнівок, п'ядунів, пильщиків, галицю, попелицю, листоїдів тощо. Обприскувати суницю слід на початку відростання розеток та перед цвітінням. Піримифос-метил до того ж має добру акарицидну дію, тому може стримувати розповсюдження кліщів.

Крім контролю комах, препарат дає змогу в більшості випадків не допустити розмноження кліщів і заощадити на використанні специфічних акарицидів. Також для цього інсектициду окрім контактної та кишкової дії характерний фумігантний ефект: комахи гинуть при потраплянні парів препарату в їх дихальні шляхи. Це дає змогу знищити шкідників, які знаходяться не в зоні попадання робочого розчину. Крім того, препарат швидко розпадається і не має залишків у ягодах.

Як запобігти поширенню хвороб

Значною поширеністю і шкідливістю на ягідних культурах відзначаються інфекційні хвороби, збудниками яких є гриби, бактерії, віруси та мікоплазми. Найбільш поширеними з них є біла та бура плямистості, сіра гниль та борошниста роса.

Аби запобігти поширенню хвороб, плантації суниць треба розміщувати на сонячних підвищених місцях, що не підтоплюються повеневими і підґрунтовими водами.

Слід дотримуватися просторової ізоляції нових площ від старовікових, не можна допускати загущеності й забур'яненості, обов'язково видаляти і спалювання обпалі листки тощо.

При значному поширенні хвороб застосовують фунгіциди. На суниці проти плямистостей, сірої гнилі, борошнистої роси до цвітіння і після збирання ягід використовують триадимефон (250 г/кг, 0,24 кг/га), пенконазол (100 г/л, 0,3-0,5 л/га), фенгексамід (500 г/ кг, 0,8 кг/га). На маточниках і розсадниках проти фітофторозу застосовують фосетил алюмінію (800 г/кг, 4,0 кг/га); проти фузаріозного і вертицильозного в'янення – беноміл (500 г/кг, ЗО кг/га) поливанням ґрунту 0,1-0,2%-ю суспензією препарату під корінь.  

Одним із ефективних препаратів для контролю бурої та білої плямистостями є ципродиніл (750 г/кг). Цей фунгіцид можна використовувати на початку весни, бо він ефективно діє навіть за умов низьких температур і знищує збудників цих хвороб навіть в зимуючій стадії. Слід обробляти суницю двічі. Перший раз – перед цвітінням з нормою витрати 0,6—0,7 л/га для знищення гриба на ранніх стадіях розвитку, а потім – після цвітіння – з нормою 0,5 л/га. Надалі, у разі потреби, обробки фунгіцидами проводять з інтервалом 10-15 днів альтернативними препаратами.

За 14-20 днів до збирання суницю необхідно обприскати флудиоксонілом, 250 г/кг + ципродинілом, 375 г/кг з нормою 0,75-1,0 кг/га й потім обробку повторити ще раз за 7-10 днів до збирання.

Такий порядок використання препаратів повністю підтверджено державними регламентами періоду останньої обробки до збирання врожаю.

Проти борошнистої роси суницю слід обробляти пенконазолом (100 г/л, 0,3-0,5 л/га) в період весняного відростання листків, а другу обробку проводять після збору ягід. У багатьох країнах світу для контролю цієї хвороби використовують азоксістробін, 250 г/л з нормою 0,6 л/га.

(За матеріалами М.О.Дикуна)

Технологія посадки суниці садової.

Почнемо з вибору ділянки під закладку плодоносної плантації (маточника).

Суниця переносить будь-які ґрунти... Але найкращими для неї можна вважати: чорноземи опідзолені, темно-сірі та сірі лісові ґрунти. Головне, щоб ґрунт був легким. Не дуже полюбляє суниця важкі глинисті, дерново-підзолисті, кислі торф'яні ґрунти. Хоча, якщо підійти до справи з «голландського боку», чистий пісок, намитий з моря , може дати гарний врожай. Але, зрозуміло, для цього треба докласти чимало зусиль та добрив...

Також при виборі ділянки слід звернути увагу на рівень залягання ґрунтових вод. Якщо в сезон дощів влітку ноги провалюються, ділянка не годиться. Звичайний рівень залягання ґрунтових вод має бути не менше 0,8—1,0 м від поверхні ґрунту. Якщо ділянка захищена лісовим масивом з північного та східного боків від вітрів — це ідеальний варіант. Аргументи на користь цього: сніговий покрив взимку лягає більш рівномірно, не зноситься. Таким чином рослини захищені від морозу.

Також, якщо ділянка вкрита агроволокном, зменшується ризик його зриву сильним вітром. Для закладки плантації краще підходять рівні по всій площі (без долин, горбів) схили південно-західної експозиції, з крутизною 2-4 градуси. Якщо більше – незручно працювати, можливий нерівномірний вилив води та інші проблеми. Хоча, якщо інших варіантів немає – підійде...

На захищених схилах раніше починається вегетація та швидше достигає ягода.

Абсолютно рівна ділянка, без схилу також є прекрасним варіантом.

Кислотність ґрунту має бути на рівні 5,5—6,5 рН.

Попередники. Суницю обов'язково треба вирощувати в сівозміні. Агротехніка без сівозміни суттєво знижує врожай.

Одним із варіантів може бути чорний пар протягом попереднього року. Гарними попередниками суниці можуть бути зернові, а ще краще – сидеральні культури. Наприклад: жито, чорнобривці, ріпак, конюшина, гірчиця біла. Агротехніка полягає в наступному. Весною засіваємо сидерат (одна з вищеназваних культур). Після набору ним зеленої маси приорюємо, а ще краще – «фрезеруємо» за допомогою фрези. (Фреза – це сучасний навісний агрегат, який дуже ефективно використовується в сучасних агрогосподарствах світу і підтримує систему обробки ґрунтів «n-tіl [безвідвальний обробіток].)

Перед приорюванням чи «фрезеруванням» дуже бажано було б покропити зелену масу ЕМ - паратом (наприклад «Байкал ЕМ1»), для того, щоб вона скоріше і ефективніше перегнивала. Через кілька тижнів, або раніше, можна знову посіяти сидерат на цій же площі, повторивши цей агрозахід. Встигнете — ще раз...

Сидеральні культури дуже суттєво (на 1 /4— 1 /3) можуть підвищити майбутній урожай. А гірчиця чи алкалоїдний люпин, як попередник і сидерат, взагалі є ефективним засобом боротьби з личинкою хруща. Небажаними попередниками суниці є пасльонові культури. В основному це картопля та томати. Також капуста.

Підготовка ділянки на першій стадії включає в себе аналіз ґрунту за хімічними та біологічними показниками. Не вдаючись в подробиці (я не спеціаліст в цій галузі), потрібно провести хімічний аналіз: кислотності, складу макро- та мікроелементів, вмісту гумусу тощо, та біологічний аналіз, який включає в себе: контроль забур'яненості, наявності шкідників. Найчастіше (на практиці) все значно простіше. Дороговартісні хімічні аналізи не проводять, а експериментують, що припустимо на невеличких «стартових» ділянках. Так робив і я в свій час. До речі, експериментувати в пошуках шляхів вдосконалення технології треба постійно. Саме це і є розвиток. Отож, аналіз кислотності бажано провести. Якщо є знайомі хіміки – не проблема. Беремо лакмусові папірці – і вперед... Якщо виявлена кислотність нижче 5 рН, варто провести вапнування ґрунту. Але не безпосередньо перед посадкою суниці, а за рік – два до цього. І бажано не перестаратися, тому що це також негативно вплине на розвиток рослин. Скоріше всього, на цьому наш хіманаліз і закінчиться. До біоаналізу ж треба підійти серйозніше. Бур'яни бур'янами, а от шкідники можуть добряче попсувати вам нерви (і урожай).

(За матеріалами М.О.Дикуна).

Посадка замороженої розсади «frigo». Основним варіантом, про який доцільно детально говорити, є посадка замороженої розсади «frigo». Голландці придумали дуже ефективний спосіб посадки. Його суть полягає в наступному. Є маточник, на якому, відповідно до технології, вирощується розсада. Восени, після того як повністю визріла розсада і припинила процес вегетації (орієнтовно – листопад місяць), за допомогою спеціальної техніки вона викопується. Навалом потрапляє на сортувальну лінію. Там її очищають від ґрунту (в т. ч. корені), обрізують листя та вуса, сортують по розміру (за діаметром кореневої шийки), в'яжуть у пучки, загортають в поліетилен, складають в ящики і заморожують при температурі -2-1,5° С. Так, саме заморожують. Таким чином зберігають розсаду до весни, або навіть до осені наступного року.

Найчастіше, таку розсаду садять протягом липня – це оптимальні строки посадки для отримання максимального врожаю на наступний рік. Причому не тільки для розсади «frigо». Чим раніше посадите, тим вищий урожай матимете наступного року! Це просто...

Розсада «£гіgо» буває кількох типів, або класів: клас А, А+, \^В. Клас А має діаметр кореневої шийки 8-13 мм. Клас А+ має діаметр кореневої шийки більше 14 мм. Клас WВ являє собою дорощену розсаду, тобто це є дворічна рослина з діаметром кореневої шийки близько 20 мм і більше. Така рослина потенційно «розрахована» на максимальний урожай. Якщо з «frigo» класу А більше 5-6 т/га ви навряд чи отримаєте в рік посадки, то з «frigo» WВ без проблем можна отримати 20 т/га в рік посадки. Але, як ви розумієте, WВ значно дорожча, ніж А. Урожайність «frigo» класуА+ потенційно десь нарівні 10 т/га (плюс—мінус). Можливо, ви зустрінете іншу класифікацію, але суть залишається та ж сама.

Отже, висновок можна зробити такий (якщо ви досі не зробили): розсада «іfrigо» на сьогодні є найкращим варіантом! Посаджена весною розсада А+ з діаметром ріжка 12–15 мм, за літо «вигнала» ще по 2-6 ріжків!!! Діаметр яких сягнув 20–25 мм!!! Таким чином на осінь ми отримали кущі із 3-7 ріжками, і це не дивлячись на те, що кожен із кущів дав по 2-7 молодих розеток на вусах, які були вкорінені і висаджені на плантацію. На весну ці кущі показали урожайність 20 т/га!

Але не все так гладко, як здається на перший погляд. Посадивши на ділянці весною (чи на початку літа) «frigo», будьте готові до того, що вам доведеться провести на цій ділянці весь свій час до осені, обрізуючи вуса, особливо, якщо у вашому ґрунті «море азоту». Це у випадку, якщо плануєте отримати високий врожай в наступному році.

Якщо ж ви хочете отримати врожай в рік посадки, будь ласка! Купуєте найкращу розсаду «frigо», садите, а через 50–70 днів отримуєте врожай! Це і є однорічна технологія. Таким чином ви маєте можливість регулювати строки отримання врожаю. Наприклад, садите в червні – урожай отримуєте в серпні!   

Яка ціна на суницю в серпні? Висока! Якщо взагалі в цю пору ви знайдете суницю на ринку!

Строки від посадки до отримання урожаю залежать від сортів, які використовуються
(ранні –  пізні).

(За матеріалами М.О.Дикуна)

Технологія вирощування малини.

Підготовку ґрунту під насадження малини проводять у паровому полі наприкінці літа. Вона полягає в оранці на глибину 22-30 см (залежно від типу ґрунту), внесенні 50-60 т/га гною і по 60-80 кг/га д. р. фосфорних та калійних добрив.

Для збагачення на органічні речовини бідних піщаних ґрунтів Полісся при відсутності гною по чорному пару навесні сіють люпин, горох, вику та інші культури на зелене добриво. Заорюють сидерати не пізніше як за 2 місяці до садіння малини. Дуже кислі ґрунти вапнують. На кислих опідзолених і підзолистих ґрунтах Полісся, легких за механічним складом, вапно вносять з розрахунку 0,5 норми, а на важчих глинистих і суглинкових - 0,75 норми за гідролітичною кислотністю, що в середньому становить 2-4 т/га. Солонцюваті ґрунти, що мають лужну реакцію, перед садінням малини гіпсують. Норма гіпсу у середньому становить 2-3 т/га.

При традиційній (рядковій) технології вирощування кущі висаджують в першій половині жовтня за схемою 2,0-3,0 х 0,3-0,4 м. Протягом перших двох років навесні стебла малини зрізують на висоті 15-20 см, тим самим створюючи умови для формування смуги рослин шириною 30-40 см.

Догляд за плодоносними насадженнями полягає у боротьбі з бур'янами, обприскуванні рослин проти хвороб і шкідників, підтриманні вологості ґрунту у межах 70-100 % НВ, щорічному весняному внесенні 60-90 кг/га д.р. азоту та осінньому - 60-120 кг/га д.р. фосфору і калію у вигляді мінеральних добрив. Стебла малини, які відплодоносили, після збирання зрізують, виносять за межі ділянки і спалюють. Термін використання насаджень - 8-10 років. Ця технологія розрахована, в першу чергу на великі за площею насадження, але може бути використана на невеликих присадибних і фермерських ділянках.

При шпалерному вирощуванні малини у 1-2 рік після садіння в рядку через 8-10 м ставлять стовпи (залізобетоні, металеві) і натягують дріт на висоті 150-160 см. Навесні до нього прив'язують 1-річні стебла на відстані 5-7 см один від одного. Вирощування малини на шпалерні сприяє кращому освітленню листків та їх асиміляційній діяльності, зменшенню ураження рослин хворобами та шкідниками, покращенню врожайності, якості та товарності ягід.

Технологія потребує певних витрат на встановлення шпалери і підв'язування стебел, які повною мірою компенсуються додатковим прибутком. Як і попередня технологія, вона може бути використана у всіх типах господарств.

Біологічною особливістю малини ремонтантних сортів є здатність формувати на пагонах у рік їх росту генеративні бруньки і до настання морозів давати врожай. Величина його визначається тією кількістю ягід, які достигають до холодів і залежить, насамперед, від ранньо- і дружно стиглості сорту та строків перших осінніх приморозків. Осіннє чи ранньо весняне видалення надземної частини, яка є місцем зимівлі шкідників і хвороб, а також асинхронність фаз розвитку останніх з фенологічними фазами малини дозволяють не проводити обприскування рослин пестицидами і отримувати екологічну чисту продукцію. Недостиглі генеративні органи (пуп'янки, квіти, зав'язі) можна збирати для сушіння та використовувати як добавку до лікарських зборів.

Технологія вирощування ремонтантної малини з метою отримання тільки осіннього врожаю значно скорочує кількість агрозаходів з догляду, зокрема, нормування пагонів, 2-3-х обприскувань проти хвороб і шкідників, встановлення шпалери та підв'язування до неї рослин.

Технологія з перервним циклом плодоношення

Вже більше двадцяти років у Росії практикують інтенсивну технологію з перервним циклом плодоношення, яка дає можливість одержувати високі врожаї малини при зменшенні витрат людської праці.

Розроблена технологія Науково-дослідним зональним інститутом садівництва Нечорноземної зони (м. Москва) та Новосибірською плодово-ягідною дослідною станцією. Попередні вивчення цієї технології свідчать про можливість її застосування в умовах України, в тому числі на Поліссі. Суть цієї технології полягає в тому, що плантація плодоносить через рік, а в проміжні роки рослини готують до плодоношення.

Щоб в господарстві не було перерви в отриманні ягід по роках, створюють рівнозначні насадження з тією різницею, що в один рік на перших достигає врожай, а на других - відростають пагони.

Підготовка ділянки, посадка рослин, догляд за ними до вступу у товарне плодоношення не відрізняються від традиційної технології. Необхідною умовою нової технології є використання якісного здорового садивного матеріалу кращих районованих сортів і щільне розміщення рослин в рядках.          Черговість використання плантації може бути такою: в перші два роки після посадки насадження вважають неексплуатаційними, а потім протягом семи-девяти років (по черзі через рік) її то готують до плодоношення, то збирають врожай.

Весняні роботи на плантації проводяться залежно від способу культивування насаджень з застосуванням шпалери чи без неї. В обох випадках на початку вегетації видаляють погано розвинені пагони, залишаючи на 1 погонний метр 12-15 шт смугою 30-50 см. Верхівки пагонів вкорочують до висоти 1,6-1,8 м. Для боротьби з шкідниками і хворобами проводять два-три обприскування: по сплячих бруньках 5-7 % - ною сечовиною і одно-два - до початку цвітіння, сумішшю отрутохімікатів - 0,3 % - хлорокису міді з 0,3 % - карбофосом або кельтаном чи їх замінниками.

Молоді кореневі паростки і пагони заміщення висотою 5-15 см обприскують декілька разів фізіологічно активними речовинами. Кращі результати одержують при використанні КАНУ - 0,1 %, реглону - 3-5 кг на 1 га при витраті 100 мл розчину на 1 кв. м або 1000 л на 1 га. Ці обприскування знищують або затримують ріст молодих пагонів, не пошкоджуючи плодоносні. Цими обприскуваннями певною мірою знищуються й бур'яни.

Такі обприскування призводять до загибелі або пригнічення росту молодих пагонів, що сприяє кращому росту плодоносних. В результаті поліпшення освітлення врожай збільшується, ягоди достигають дружніше, їх легше збирати. При збиранні врожаю машиною плоди легко відокремлюються від гілок, їх краще вловити. Крім того, знищення молодих пагонів сприяє зменшенню виносу з ґрунту елементів живлення.

Ґрунт в міжряддях утримують у розпушеному і чистому від бур'янів стані, завдяки проведенню як неглибоких культивацій так і дискувань. Після збирання врожаю всі пагони, що відплодоносили та цьогорічні, скошують косаркою і вивозять з поля. Плантацію удобрюють мінеральними добривами і проводять розпушування ґрунту в рядках, а при відсутності шпалери - впоперек рядків.

В наступному році рано весною тракторним агрегатом розкидають мінеральні добрива. Заробляють їх в ґрунт бороною, закриваючи одночасно вологу. Коли основна маса пагонів малини досягне висоти 5 см, їх проріджують шляхом повторного боронування ґрунту. Щорічно в насадженнях проводять механічний обробіток ґрунту в міжряддях. По мірі необхідності проводять обприскування пестицидами проти шкідників і хвороб. При висоті пагонів 45-50 см всі менш розвинені знищують шляхом просапування, залишаючи до 25 шт. на 1 пог. м смуги.

При експлуатації насаджень малини з використанням шпалери в рік плодоношення весняні роботи починають з підв'язування пагонів до дроту вручну. При цьому використовують пристрій, який полегшує і прискорює роботу. Він прикріплює до дроту пагони групами по два-три суцільною ниткою шпагату. Ще до підв'язування пошкоджені і слабкі пагони видаляють, залишаючи тільки 12-15 шт. на 1 пог.м. смуги шириною 30-40 см.

Проріджування пагонів малини можна проводити по-іншому. Весною ґрунт в міжряддях обробляють так, щоб смуга мала ширину близько 70 см. З часом більш сильні пагони в середині смуги пригнічують менш розвинені, які з'являються пізніше. Коли пагони в середині досягнуть висоти 50-60 см, смуги звужують до 40-50 см, захоплюючи під час обробітку міжрядь додатково 10-15 см з кожного боку. При цьому частина пагонів знищується, смуги стають не широкими і не загущеними. Нова технологія вирощування малини економічно вигідна. Вона дозволяє на значних площах одержувати по 40 ц з гектара якісних плодів в перерахунку на щорічний врожай та механізувати більшість робіт по догляду за насадженнями.

Технологія вирощування моркви.

 

Морква відносно холодостійка рослина, легко переносить заморозки до –3-5°С. Мінімальною температурою для проростання насіння вважається +4-6°С, оптимальною – +18-25°С. Для формування і наростання коренеплоду найбільш сприятлива температура +18-21°С, для росту листя – +23-25°С. Високі температури, особливо в сполученні з нестачею вологи, припиняють ріст коренеплодів і викликають їх огрубіння, потворність форми і знижують смакові якості. Морква вимоглива до світла. В умовах затінення знижується врожай. Морква досить чутлива до рівномірного і оптимального зволоження в усі періоди свого розвитку. Найбільш вимоглива вона до вологи в період від посіву до появи сходів і під час інтенсивного відростання коренеплоду. Різкі коливання вологості в період інтенсивного росту коренеплоду викликають його розтріскування. До повітряної посухи ця культура пристосована більше інших коренеплодів, цьому сприяють розсічені листки й опушення листків і стебел. Морква чутлива до підвищеної концентрації солей і нестачі кисню в ґрунті.

Ґрунти, попередники та місце  сівозміні. Ґрунти, відведені під посіви моркви, повинні бути пухкими, забезпеченими поживними речовинами, а при вирощуванні ортів

з довгими коренеплодами – з досить потужним орним горизонтом, мати гарну вологоємність і не утворювати кірки. Пухкі ґрунти сприяють гарному росту рослин і формуванню коренеплодів, крім того, полегшується їх збирання. Підвищена вологість і нестача кисню призводять до зниження польової схожості та формування коренеплодів з низькими смаковими якостями, крім того, у таких умовах підвищується небезпека грибних захворювань. Отже, для вирощування моркви найбільше підходять добре аеровані, середньосуглинкові і супіщані ґрунти, з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6-7).

У сільськогосподарських сівозмінах моркву вирощують після бобових, зернових культур. З овочевих культур кращими попередниками є помідор, капуста, цибуля на ріпку. Слід чітко дотримуватися чергування культур у сівозміні, не допускаючи повернення моркви на колишні поля раніше, ніж через 3-4 роки. При поверненні раніше і, особливо, при монокультурі зростає небезпека зниження врожаю, погіршення його якості та пошкодження хворобами і шкідниками (попелиця, нематоди), боротися з якими дуже важко.

Підготовка ґрунту. Ґрунт під посів моркви повинен бути ретельно оброблений, поверхня поля – вирівняна.

Осінній обробіток ґрунту:

• подрібнення рослинних залишків важкими дисковими боронами на глибину 10-12 см;

• внесення вапна (гіпсу);

• внесення мінеральних добрив;

• оранка плугами з передплужниками на глибину 35 см;

• планування, вирівнювання поверхні поля волокушами або довгобазовими планувальниками.

Весняний обробіток: Обробіток ґрунту у весняний період залежить від строків посіву.

При посіві в ранні строки:

• ранньовесняне боронування в один-два сліди. Подальший обробіток ґрунту залежить від ступеня забур’яненості поля й ущільнення ґрунту;

• якщо ґрунт цілком підготовлений з осені та незабур’янений, обмежуються одним боронуванням;

• при сильній засміченості бур’янами і холодній весні проводять передпосівну культивацію на глибину посіву насіння;

• формування гребенів (гряд).

При літньому посіві:

• ранньовесняне боронування; 36

• 2-3 культивації культиваторами суцільного обробітку;

• формування гребенів (гряд);

• посів.

При посіві в пізній строк головним фактором для отримання дружних сходів є наявність вологи у верхньому шарі ґрунту. Якщо волога відсутня, то перед посівом на дощуванні проводять вологозарядковий полив нормою 300-400 м3/га.

На краплинному зрошенні після посіву дружні сходи можна викликати шляхом поливу невеликими дозами – 20-30 м3/га.

Особливо ефективна технологія вирощування моркви на грядах (гребенях) при використанні крапельного зрошення. Якщо верхній горизонт ґрунту (до 30 см) недостатньо пухкий і є тверда підошва, коренеплоди починають деформуватися і роздвоюватися.

Удобрення. Морква дуже чутлива до високих доз органічних добрив. Вносити гній під моркву не рекомендується, оскільки це призводить до розгалуження коренеплодів. Проте негативні наслідки внесення гною під моркву (деформація коренеплодів і ураження посівів морквяною мухою) можна уникнути шляхом осіннього внесення добре перепрілого гною і ретельному захисті рослин. Винос поживних речовин із врожаєм у моркви досить високий, тому дози добрив варіюють:

• для моркви ранньостиглої: N– 60-80 кг д.р./га, Р–90 кг д.р./га, К–180 кг д.р./га.

• для моркви середньо і пізньостиглої: N–90 кг д.р./га, Р–130-150 кг д.р./га, К–250-280 кг д.р./га.

При явних виражених ознаках нестачі азоту, проводять позакореневе підживлення.

На крапельному зрошенні: частина фосфорних і калійних добрив вноситься восени
Р–50-80 кг д.р./га, К–70-90 кг д.р./га, а інша частина добрив вноситься регулярно через систему крапельного зрошення за допомогою фертигації, правильно розподіляючись в залежності від фази розвитку культури.

Варто пам’ятати, що підвищені дози калійних добрив впливають на вміст цукрів у моркві, підвищують її лежкість, смакові якості та врожайність. Внесення занадто високих доз азотних добрив призводить до надлишкового росту листя, стовбуріння коренеплодів, огрубіння їх тканин, зниження вмісту цінних поживних речовин і підвищення вмісту нітратів.

Посів. Строки посіву залежать від сорту і цілей виробництва та можуть бути весняними і літніми. Весняний посів проводять наприкінці березня або в перших числах квітня в стислий строк, намагаючись використати запас вологи в ґрунті. Пізні сорти, призначені для зберігання і переробки, висівають із середини квітня до кінця травня, збирання проводять у жовтні-листопаді. Норма висіву насіння для отримання продукції, яка буде закладена на зберігання та споживання в свіжому вигляді – 1,2-1,4 млн. насінин на 1 га. А для переробки – 800-900 тисяч насінин на 1 га. Насіння висівають на глибину 1,5-2 см.

Догляд за посівами моркви під час вегетації складається із своєчасних і якісних міжрядних обробітків, боротьби з бур’янами, хворобами і шкідниками, а також, поливів.

• Досходове внесення – протягом тижня після посіву, вноситься Гезагард 50, з.п., 3 кг/га, норма витрати робочої рідини – 250-300 л/га.

• Післясходове внесення – у фазі 2-4 справжніх листків культури – Гезагард 50, з.п., з такою ж нормою, як при досходовому внесенні.

Проти злакових бур’янів – обробки препаратами з групи грамініцидів: Фуроре Супер, 7,5% – 0,9-1,2 л/га; Центуріон, 25,4 к.е. – 0,2-0,4 л/га. Норма витрати робочої рідини – 250-300 л/га.

Ефективність гербіцидів істотно підвищується при поливах невеликими нормами – 230-250 м3/га.

Варто пам’ятати, що при вирощуванні моркви на пучкову продукцію гербіциди застосовувати не рекомендується через короткий період вегетації культури та довгий строк очікування.

Способи поливу і техніка поливу, поливний режим. Морква є відносно посухостійкою культурою, Але у зоні нестійкого зволоження, високі і стабільні врожаї можна отримати лише при зрошенні. Водоспоживання моркви при оптимальному водопостачанні складає 4000-5500 м3/га. Для забезпечення оптимального водного режиму ґрунту для моркви в середній зоні України в сухий рік потрібно не менше 6-7 поливів. Для моркви прийнятні часті поливи невеликими нормами (200-300 м3/га).

Технологія вирощування капусти білоголової.

 

Серед овочевих культур капуста займає одне з провідних місць як за площами, що відводяться під неї, так і за масштабами споживання. В Україні у структурі посівних площ овочевих культур вона займає більше 20%. Поширенню капусти сприяли такі цінні господарські якості, як висока врожайність, добра лежкість та висока транспортабельність.

Основні елементи технології вирощування капусти білоголової

Місце у сівозміні. Дотримання 4-5-річної сівозміни є обов’язковим у вирощуванні капусти. В полях сівозміни її розміщують так, щоб протягом усього періоду росту вона одержувала достатню кількість поживних речовин і вологи для утворення високого врожаю.

Найкращими попередниками під капусту є багаторічні трави та бобові, непоганими – пасльонові, гарбузові, цибуля, озима пшениця та сидеральні пари. Капусту не можна вирощувати після редьки, капусти та інших капустяних раніше ніж через 4-5 років, тому що при цьому погіршується режим кореневого живлення, більше поширюються специфічні хвороби та шкідники.

Обробіток ґрунту і удобрення. Капуста позитивно реагує на органічні добрива, які сприяють відновленню структури ґрунту, поліпшують водно-фізичні властивості (водопроникність, вологоємкість). Вони є джерелом вуглекислоти, сприяють фотосинтезу. Рекомендується вносити під ранні сорти 20-50 т/га перегною, причому ця доза значною мірою залежить від типу та родючості ґрунту. Під середні та пізні сорти можна вносити інші види органічних добрив (гній, компости) – 40-60 т/га.

Орієнтовними дозами мінеральних добрив під ранньостиглі сорти можуть бути: N100-150Р50-70К120-180 кг/га діючої речовини. При складанні системи удобрення обов’язковим є врахування наявності поживних речовин в ґрунті (проведення агрохімічного обстеження).

Для ранньої капусти слід бути обережним з азотним підживленням, тому що вона досить швидко формує головку, і підживлення азотними добривами може призвести до відтягування періоду збору та збільшити вміст нітратів в головках. Удобрення вапном (1-2 т/га чистого вапна), яке окрім підняття рН ґрунту позитивно впливає на утримання грудочкуватої структури ґрунту, виконують восени – в рік перед вирощуванням капусти.

Оранку під капусту проводять восени на глибину орного шару з одночасним зароблянням добрив. Весною перед висаджуванням ранніх та середньостиглих сортів проводять боронування і культивацію. До висаджування пізніх сортів проводять декілька боронувань, які дозволяють зберегти вологу в ґрунті та боротися з бур’янами.

Вирощування розсади. Розсаду скоростиглих, а також середньостиглих, гібридів та сортів вирощують в теплицях у горщечках розміром 6х6см або кубиках 7х7 см. Розсада, призначена для пізніших термінів посадки, вирощується частіше всього в касетах з 96 або 160 отворами в касеті. Після сівби температура повинна бути на рівні 18-26°С. Перед висаджуванням розсада має бути загартована.

Якість розсади дуже впливає на кінцевий врожай. Використовують розсаду у віці 40-45 днів, міцну і здорову, з 4-5-ма справжніми листками. Розсаду пізніх сортів можна вирощувати в холодних розсадниках. Сорти з вегетаційним періодом 150 днів висівають в першій половині квітня.

Розсада середньостиглих сортів готується в залежності від запланованого періоду збору врожаю. Тому рекомендується до 50% розсади середньостиглих сортів вирощувати в розсаднику із використанням агроволокна (нетканий покривний матеріал).

В розсаднику, де використовується агроволокно, краще сходить насіння і росте розсада. Крім цього, агроволокно добре захищає розсаду від шкідників.

При вирощуванні розсади пізньостиглих гібридів слід зменшити азотне живлення. Це позитивно вплине на розвиток кореневої системи. Така розсада може довго очікувати висадки в поле, а також транспортуватися на великі відстані без втрати якості.

Техніка запуску корів

 

   Підготовка корів до отелу. На продуктивність корів впливає правильна підготовка їх до наступної лактації, яка починається з організації запуску.

   Тварини, які не закінчили свій ріст і мають середню вгодованість та рекордисткам – сухостійний період 70-75 днів, усім іншим  - 50-60. Запуск корів, які мають підвищену здатність виділяти значну кількість молока складний процес. Його необхідно проводити щонайменше 5-10 днів.

   Техніка запуску корів. Починають запускати корів за 6-12 днів до початку сухостою. Триразове доїння заміняють дворазовим.

   Корів з надоєм 10 кг і більше на протязі перших 5-6 днів запуску доять по два рази на добу, з 6-7 днів на протязі 2-3 днів – один раз, пізніше один раз – через день. Тривалість запуску для таких корів становитиме 10-12 днів.

   Корів з надоєм на час запуску 6-9 кг запускають на протязі 6-8 днів. Їх в перші 3 дні доять 2 рази на добу, на четвертий – п’ятий день – один раз на день, пізніше – через день. Припиняють доїння корів при добовому надої 1-2 кг молока. Масаж вим’я під час запуску корів не проводиться. Годівля корів за повною нормою розпочинається на 5-6 день після повного запуску.

 

Техніка доїння та годівля корів під час запуску.

 

 

 Допоміжна таблиця для планування надоїв по окремих місяцях лактації, кг.

 

ЯК РОЗДОЇТИ КОРОВУ

Роздоювання корів дає можливість підвищити молочну про­дуктивність, повніше виявити і розвинути їх спадкові власти­вості. Роздоювання включає комплекс заходів, спрямованих на виявлення і закріплення природної здатності корови до високої молочної продуктивності.

Встановлено, що роздоювання корів з першої лактації зав­жди можна добитись значно  вищої продуктивності в наступні лактації. Підвищення надоїв досягають інтенсивним роздоюванням корів протягом двох -трьох лактацій.

Основною умовою роздоювання є правильна організація годівлі тварин. Після отелення вплив годівлі на молочну продуктивність корови найсильніший. Багата і повноцінна годівля в період найвищої діяльності молочної залози  перші 2-3 місяці  позитивно позначається на надоях протягом усієї наступної лактації і тим сильніше, чим високопродуктивна корова.

Тому роздоювання корови треба починати на 14-16 день після отелення. В цей час в раціоні її має бути більше кормів фактичного надою молока на 2-3 кормові одиниці. Раціон повинен бути збалансованим по загальній поживності і протеїну, мінеральних речовинах, вмісту цукру, бездоганним щодо смаку і дієтичних властивостей з врахуванням індивідуальних особливостей тварини.

Авансування кормами, тобто збільшувати їх добові даванки слід до того часу, поки тварина підвищує надої молока до одержання найвищого, який слід підтримувати довгий час. У більшості корів найвищий добовий надій настає на 1-2-му місяці лактації, проте в окремих високопродуктивних корів він буває на З-4‑му місяці й пізніше. Чим вищий добовий надій корови в перші місяці лактації, тим вищий і річний. Якщо на останню надбавку кормів корова протягом 10-12 днів надій не збільшить, треба змінити склад кормів у раціоні. Якщо і цей захід не дає позитивних результатів, роздоювання вважають закінче­ним. Корову поступово, протягам 10-12 днів, переводять на годівлю, що відповідає її фактичному надою. Знижувати поживність раціони потрібно дуже обережно, щоб не допустити зниження надоїв. Інтенсивна годівля в період роздоювання не тільки підвищує надій, а іноді трохи збільшує і жирність молока.

Під час роздоювання корів треба  уважно стежити за станом здоров'я, особливо за станом травлення кожної тварини.

Велике значення при роздоюванні корів відіграє продуманий розпорядок. За 20-30 хвилин до початку годівлі організм тварин вже починає готуватись до цього процесу. У корів припиняється жуйка. Якщо з якихось причин роздати корми раніше встановленого часу, корова неповністю засвоїть його, бо організм її ще не підготовлений до цього, а погане засвоєння кормів відіб'ється на продуктивності тварини. Якщо запізнитися з годівлею, вона теж може недоодержати якусь кількість молока. Слід пам'ятати, що будь-яке порушення розпорядку дня зразу ж відбивається на надоях.

Народне прислів’я гласить, що молоко у корови на язиці та в руках  господаря. Вмілим доїнням  можна значно підвищити надої, а невмілим – зіпсувати вим'я, внести інфекцію, знизити продуктивність тварини.

Авансування, як правило, здійснюється додатковим згодовування високоенергетичних кормів, тобто концентрованих та соковитих - коренеплодів, бо збільшення об’ємистих обмежується розмірами шлунка і вмістом у них клейковини. Разові даванки концентратів не повинні перевищувати 2,5-3,0, а кормових буряків – 10-12 кілограмів. На кожну кормову одиницю під час роздоювання корів необхідно згодовувати 110-110 грамів перетравного протеїну, 90-100 – цукру, 30-40 – жиру, по 7 грамів кухонної солі і кальцію, 5 грамів фосфору, 50 міліграмів каротину і до 30 процентів клітковини від сухої речовини.

Позитивно реагують корови прибавкою молока на ведення до раціонів у період роздоювання  картоплі та жому.

Добре організований роздій дає змогу одержати в перші 100 днів лактації 43-47 процентів річного надою молока від корови.

Технологія вирощування часнику.

Який часник ми вирощуємо? Весь вирощуваний в Україні часник поділяють на два підвиди: стрілкуючий – викидає квіткову стрілку, що закінчується суцвіттям з повітряними цибулинками, якими можна розмножувати часник, і нестрілкуючий – стрілок і суцвіть не утворює.

Стрілкуючий часник добре зимує у відкритому ґрунті, його висаджують восени під зиму й називають озимим. Основна частина нестрілкуючого часнику (75–85%) доволі чутлива до понижених температур і погано зимує за осіннього садіння. Такий часник висаджують тільки навесні і називають ярим. Цю узагальнюючу назву переносять на весь нестрілкуючий часник, хоча тут є і стійкі до пониження температур форми, які вирощують в озимій культурі.

Озимі часники більш скоростиглі і врожайні, але відзначаються поганою лежкістю при зберіганні. Це часники осіннього і раннєзимового використання, найбільш придатні для консервної промисловості. Ярі часники менш урожайні, формують найчастіше дрібнішу цибулину, але відзначаються високою лежкістю (часто до нового врожаю).

Умови для нормального розвитку. Часник належить до холодостійких овочевих культур. Його корені починають відростати за температури нижче 1°С, оптимальна температура становить 8...12°С. Добре вкорінені зубки озимого часнику витримують зниження температури в зоні денця до мінус 4...10°С. При зниженні температури до мінус 12...14°С можуть спостерігатись значні випадання. Ріст надземної частини рослин часнику починається за температури 5...10°С. Зелені рослини витримують короткочасні заморозки до мінус 5...7°С.

Ґрунти і площі під часник. Високі врожаї часнику можна одержати лише на структурних, багатих на органічну речовину середньо- і легкосуглинкових і старанно окультурених супіщаних ґрунтах, які добре провітрюються і мають здатність утримувати воду, з близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину. Оптимальне значення рН має становити 6,6–6,8, за нижчих показників площу під часник слід вапнувати. Під посадки часнику треба відводити ділянки, захищені від пануючих, а також північних і північно-східних холодних вітрів. Не можна садити часник на понижених ділянках рельєфу, де він вимокає і випріває, і на ділянках, що піддаються вітровій ерозії, де він вимерзає і випріває.

Вибір попередника. При виборі попередника слід передусім звернути увагу на можливість його ураження шкідниками й хворобами, які можуть передаватись часнику. Згідно з результатами багатьох досліджень, найкращими і найздоровішими попередниками для часнику слід вважати зернові культури, особливо озиму пшеницю, але виключаються овес і ячмінь. Дуже добрий попередник – чорний пар. Добрі попередники – озимі на зелений корм, трави, зокрема, конюшина, а також люцерна. Годиться й кукурудза на силос, але після неї ґрунт треба дуже старанно обробити. Допустимими попередниками можна вважати огірки, кабачки, патисони.

Обробіток ґрунту й удобрення. Обробіток ґрунту під часник слід починати одразу після зняття попередника дворазовим лущенням: спочатку – на глибину 6–8 см, а після відростання бур’янів — на 10–12 см, у двох напрямках. Після того, як бур’яни відростуть, площу треба зорати на глибину орного шару з одночасним боронуванням. Для озимого часнику дуже важливо, щоб поле було виоране не пізніше ніж за 1–1,5 місяця до садіння. За пізнішої оранки при осіданні ґрунту обриваються корінці, а це спричиняє зниження врожаю на 15–20%.

Безпосередньо перед садінням слід провести культивацію на глибину 8–10 см з боронуванням і коткуванням для вирівнювання і легкого ущільнення ґрунту. Для ярого часнику дуже важливо провести зяблеву оранку у ті самі терміни, що й для озимого, щоб очистити поле від бур’янів і підготувати його для якомога більш ранньої весняної посадки — провести закриття вологи і передпосадкову культивацію на глибину садіння.

Найкраще добриво під часник — органічне. Під оранку перед садінням озимого часнику можна вносити перегній, за потреби – напівперепрілий гній (30–60 т/га). Часник добре реагує також на спільне внесення органічних та мінеральних добрив. Причому ефект від мінеральних добрив істотно підвищується при застосуванні їх на фоні бодай мінімальної дози (15–20 т/га) органіки. Проведені у Львівському ДАУ досліди свідчать, що пересічні дози мінеральних добрив під часник в умовах західного регіону України можуть становити N90–120Р60–90К120–150. Фосфорно-калійні добрива вносять під оранку. Азотні – під передпосадкову культивацію: N10–20 – восени, N40 – навесні; решту використовують для трьох підживлень озимого і двох – ярого часнику.

Перше підживлення озимого часнику проводять по таломерзлому ґрунту (середина – кінець березня), друге — за появи добре розвинутих сходів (перша, друга декада квітня), третє – 15–20, не пізніше 25 травня (у це підживлення, крім азоту, вносять К20-30). У друге підживлення, замість азотного добрива, дуже добре внести гноївку, розведену в 4–5 разів водою (5–6 т/га). На бідних ґрунтах органіка буде ефективною і за третього підживлення. Перше підживлення ярого часнику, яке проводять за висоти рослин 10 см (приблизно середина травня), теж можна замінити розведеною гноївкою. У друге (15–20 червня) краще внести мінеральні добрива (N20–30К20).

Підготовка садивного матеріалу. При заготівлі садивного матеріалу слід вибирати часник, який вирощувався в тому регіоні, де його будуть садити, або близько до нього (іноземні сорти мають погану здатність до адаптації і в нових умовах часто врожаю не формують). Для садіння слід вибирати здорові, без механічних ушкоджень і деформацій, достатньо вирівняні за кольором, щільні, добре вкриті сухими лусками цибулини. Рекомендується просушити їх на сонці (5–6 днів), оберігаючи від опіків.

Розділяти цибулини на зубки рекомендується безпосередньо перед садінням. Між розділенням на зубки і посадкою може пройти не більш як 4–5 днів. Значно довше можуть зберігатися зубки після їх знезараження. Слід пам’ятати, що внаслідок виключно вегетативного способу розмноження часнику в них накопичується різноманітна інфекція, кількість якої з кожним роком зростає, що спричинює поступове виродження і втрату сортових і посівних якостей навіть найкращих сортів часнику. Отже, садивний матеріал слід систематично оздоровлювати.

Найбільш простим і доступним способом оздоровлення часнику (проти нематоди і фузаріозу) можна вважати хімічне знезараження садивного матеріалу. Такими протруйниками комплексної дії було визнано Фундазол та Вінцит. Найкращим способом визнано мокре знезараження зубків у суспензіях, для Фундазолу – 3%, для Вінциту – 2·5 мг/л води при двогодинній експозиції. Особливо ефективним проти фузаріозу і нематоди виявився Фундазол. У багаторічних дослідах при застосуванні Фундазолу ураженість рослин фуразіозом і нематодою, порівняно з контрольним (варіант без обробки зубків), зменшилась у 2,5 раза, ступінь перезимівлі збільшився на 15–25%, а врожайність підвищилася на 15,3–20,0 ц/га. При застосуванні Вінциту, – відповідно, 1,8 раза, 12,0–15,0% і 10,9–15,0 ц/га.

Однак застосування Вінциту є економічно вигіднішим, оскільки препарат використовується у значно нижчій концентрації і є дешевшим. Знезараження зубків можна проводити у два терміни – за два тижні або за 1–1,5 місяця до садіння. Причому останній варіант забезпечує вищий урожайний ефект. Певною мірою таке явище можна пояснити тим, що важливою умовою одержання високого ефекту від знезараження є дуже добре висушування зубків після намочування.

Садіння часнику. Найкращим терміном садіння озимого часнику в центральних та західних районах України є перша половина жовтня, а на Півдні й Закарпатті – друга. Садити часник у першій декаді листопада, як це практикують подекуди, небезпечно, надто в роки з ранніми та холодними зимами, адже значна частина зубків, не встигнувши вкорінитися, гине.

Ярий часник слід висаджувати у третій декаді березня – на початку квітня. Запізнення навіть на кілька днів призводить до здрібнення цибулин та істотного зниження врожаю.

Найбільш популярною схемою садіння часнику в Україні є широкорядна (ширина міжрядь – 44,5 см) або стрічкова (50+20) з відстанню між рослинами 6–8 см, залежно від величини зубка. На менших площах ширина міжрядь – 30 см, на невеликих грядках її зменшують до 20 см, збільшуючи відстань між рослинами.

Догляд за полем. Одним із важливих елементів догляду за озимим часником є пізньоосіннє мульчування, яке проводять з настанням заморозків, використовуючи сухий перегній, сухий подрібнений торф, подрібнену, частково розкладену солому, тирсу, висушену траву з травників без насіння бур’янів. Товщина укриття становить 2–4 см. Не рекомендується використовувати свіжі гній, торф, солому. Осіннє мульчування затримує сніг, поліпшує перезимівлю, до певної міри регулює поживний і водний режими та запобігає утворенню кірки.

На невеликих площах рекомендують також весняне мульчування з використанням тих самих матеріалів, а також чорної плівки. При цьому досягається істотне зниження забур’яненості, а врожайність підвищується на 20–30%.

Щойно дозволить стан ґрунту, часникову площу боронують легкими боронами впоперек сівби в 1–2 сліди.

Значна частина коренів часнику розміщується на глибині 5–7 см від поверхні ґрунту. Навіть незначне їх травмування негативно впливає на розвиток рослин. Тому при появі сходів треба провести перший міжрядний обробіток на глибину 10–12 см долотоподібними лапами, а надалі – розпушувати тільки верхній шар ґрунту на глибину 2–3 см, не допускаючи утворення кірки і знищуючи молоді сходи бур’янів.

Для боротьби з бур’янами можна застосовувати гербіциди. Проти однорічних злакових та дводольних рекомендовано препарати Стомп 400 SC (2,5–4,0 л/га) або Стомп 330 ЕС (3,0–5,0 л/га). Під озимий часник їх вносять восени, одразу після садіння, або ранньої весни з початком вегетації до сходів бур’янів. Під ярий – одразу після садіння або за висоти рослин часнику 5–10 см.На озимих посадках можна також застосовувати Гоал у дозі 0,5 л/га за висоти бур’янів 5–7 см і висоти часнику 5–10 см. За потреби можна обробляти й більші бур’яни. Забороняється вносити гербіциди на ушкоджені морозом сходи. На ярих посадках Гоал вносять одразу після садіння в дозі 1 л/га або по сходах бур’янів за висоти їх 5–7 см – у дозі 0,5 л/га.

Водночас за наявності в пирію 4–6 листків рекомендується вносити Фюзілад Супер 135 ЕС (1–1,5 л/га) або Таргу Супер 5 ЕС (1–1,5 л/га). Важливим агрозаходом при вирощуванні стрілкуючого часнику, який забезпечує підвищення врожаю на 20–30% і більше, є видалення квіткової стрілки – над виходом її із несправжнього стебла і на відстані до суцвіття 7–10 см. Її не можна виривати і витягувати з рослини, проте легко виломлювати або вирізати.

Технологія вирощування фундука.

 

Серед горіхоплідних рослин, оброблюваних людиною з метою одержання продуктів харчування, фундуку відведено одне з головних місць. Обумовлено це високою поживністю горіхів, простотою агротехніки, невибагливістю до ґрунтово-кліматичних умов. Горіхи фундука містять майже все, що визначає поживність продукту: жири 63-72%, білки 15% вуглеводи 6-10%, всі 20 амінокислот, необхідних людському організму, 9 вітамінів, макро- та мікроелементи.

Простота розмноження та вирощування культури робить її доступною як для фермерів, так і для власників особистих господарств, дозволяючи використовувати невибагливі землі. Фундук, як і ліщина, зростає на всій території України, для фундука придатні практично всі різновиди ґрунтів. У порівнянні з іншими плодовими культурами, фундук менш вимогливий до місцезростання і якості ґрунту, проте гарантовані та високі врожаї можна отримати на досить родючих і забезпечених вологою ґрунтах. Добре росте на всіх схилах крім південних так як передчасно зацвітаючі і жіночі і чоловічі квіти, пошкоджуються заморозками.

Під фундучні сади ґрунт орють на глибину 30-40 см. Необхідно враховувати що глибока оранка призначена для вільного розташування кореневої системи, покращення доступу повітря і збереження вологи. Під весняну посадку оранку виконують попередньої восени, а під осінь - навесні. В останньому випадку протягом літа ґрунт знаходиться під паром, що забезпечує накопичення вологи. Залежно від родючості ґрунту, рекомендується схема посадки 4х5м, 4х6м, 5х6м або 6х6м. Чим родючіший ґрунт, тим більш потужним виросте кущ і тим більше місця буде потрібно йому для розвитку та формування врожаю. У Туреччині для підвищення врожайності прийнятий гніздовий метод посадки: садять 5-6 рослин в окружності діаметром 1-1,5 м за схемою 6х6м, але при цьому коренева поросль повністю видаляється і рослина формується в один стовбур.

Фундук споживає багато поживних речовин із ґрунту і тому для раннього вступу в плодоношення і отримання щорічно рясного врожаю горіхів необхідно обов'язково вносити добрива. Кращим добривом для фундука є гній або компост. Можна поєднувати 2-3 ц. гною на сотку з додаванням 0.5 кг діючої речовини фосфорно-калійних добрив. Особливо важливо зробити гарну зарядку органічними добривами ділянок на крутих схилах. Перед посадкою саджанців у яму вносять 5-6 кг гною. Кращий строк посадки фундука - осінь, приблизно за місяць до замерзання ґрунту, можна виконувати посадку і ранньою весною. Саджанці висаджують у ямки 70х70х70 см. При весняній посадці ями копають восени, а для осінньої посадки за 1,5-2 місяці до садіння. Посадку виконують удвох. Одна людина тримає саджанець, розправляє його коріння і ущільнює ґрунт, друга засипає землею. Коренева шийка повинна бути на рівні поверхні ґрунту. Саджанці зі слабкою кореневою системою висаджують на 5-6 см нижче кореневої шийки для утворення додаткових коренів. Відразу після посадки саджанця, на постійне місце, його укорочують на 15-20 см від поверхні ґрунту.

За період вегетації рослини поливають 3-4 рази по 20-30 л. кожне. Рослина ця однодомна, має квітки двох типів: чоловічі, у вигляді сережок, і жіночі - округлі бруньки на кінцях пагонів, звідки в гарну погоду визирають яскраво-червоні щіточки рилець. Цвіте фундук з грудня по березень, коли сприяє цьому погодні умови. Фундук - рослина перехреснозапильна. Тому сади, закладені одним сортом, дають дуже низькі врожаї. При посадці промислових садів необхідно висаджувати 3-6 взаємоопилюючих сортів, розташовуючи їх по черзі через 3-4 ряди. Ґрунт після закладки саду зберігають у чистому від бур'янів стані.

Починає плодоносити фундук на 4-5 рік, на 5-6 дає промисловий урожай від 10 до 60ц/га. Збирання врожаю починається при настанні технічної стиглості, поки плоди ще не висипалися з обгорток. Гнучкі гілки фундука легко гнуться гачком, тому збір проводиться без драбини. Хвороб і шкідників, що помітно знижують продуктивність насаджень, в наших умовах фундук поки не має. Але, щоб уникнути несподіванок, не зайве зробити дві профілактичні обробки від горіхового вусача.

Обрізка фундука полягає у видаленні зайвої кореневої порослі, поламаних, слабких, що ростуть усередину, загущуючих крону пагонів і періодичному, приблизно раз на двадцять років, омолодження кущів. Кущ фундука при своєчасному омоложенні живе до 150-180 років, не знижуючи врожайність.

Технологія вирощування салату

 

Агротехніка салату головчастого.

Салат головчастий вирощують розсадним і безрозсадним способами. За розсадного способу розсаду висаджують рано навесні в два-три строки: перший раз - як тільки можна вийти на город, наступні - через 7-8 днів після попередніх. Спосіб висаджування - широкорядний (40^5 см) або стрічковий (40+20;40+20+20 см). У рядку рослини розміщують на відстані 15- 20 см. Найбільші врожаї збирають за вирощування салату горщечковою розсадою. Товарну продукцію одержують на 10-15 днів раніше, ніж від підзимових посівів.

За безрозсадного способу насіння салату висівають на грядки під зиму (коли температура знизиться до 1-3°С) і навесні (у кілька строків). З підзимніх посівів продукцію салату одержують на 7-10 днів раніше, ніж від ранньовесняних. Навесні у перший строк насіння висівають, як тільки можна вийти на город, наступні - через 10-15 днів після попередніх. На 1 м.кв. при ранньовесняній сівбі висівають 0,15-0,2 г, при підзимовій і пізньовесняній - 0,2-0,3 г насіння. Глибина загортання насіння 0,5-1,5 см, при пізніших строках - 2-3 см (залежно від вологості і механічного складу ґрунту). При весняній сівбі ґрунт ущільнюють.

Сходи салату з'являються через 6-10 днів після сівби (залежно від погодних умов).

У фазі першого справжнього листка рослини проривають на відстані 4-5 см. Вдруге це роблять у фазі 6-7 листків на відстані 15-20 см. При цьому залишають рослини, які найкраще розвинулися. Якщо запізнитися з прориванням, рослини витягуються і продуктивність їх знижується. Вирвані рослини використовують як товарну продукцію листкового салату. Після проривання міжряддя розпушують. Протягом вегетації проводять 3-4 розпушування міжрядь і виполюють бур'яни в рядках. У південних районах посіви салату головчастого 1-2 рази поливають залежно від погодних умов.

Слід зазначити, що салат часто вирощують і як ущільнювач інших культур (картоплі, цибулі, моркви), сходи яких з'являються через 20 днів і більше після сівби, а також у широких міжряддях огірка, кабачка, гарбуза тощо. При цьому його можна вирощувати розсадним і безрозсадним способами. Салатом часто обсаджують грядки інших овочевих культур.

Збирають урожай салату головчастого вибірково, за 2-3 прийоми, коли діаметр головок досягає 6 см. Їх зрізують при основі з розеткою листків. Запізнюватись із збиранням салату не можна, оскільки рослини швидко утворюють квітконосне стебло, втрачають товарну і поживну якість. В осінній культурі салат збирають до настання приморозків, оскільки підмерзлі рослини погано зберігаються. Для зберігання салат збирають в суху погоду, очищають від жовтих і зів'ялих листків, вкладають по 3-4 шт. в поліетиленові мішечки з плівки товщиною 30-60 мк і зав'язують. Температура зберігання 1-3°С, відносна вологість повітря 80-95%. За таких умов салат зберігається до 25 днів і довше.

 

Агротехніка салату листкового.

 

Салат листковий висівають під зиму широкорядним способом (40 см) або рано навесні стрічковим. Відстань між стрічками 40-45 см, між рядками 15-20 см (у стрічці 4-5 рядків). Норма висіву насіння під зиму 0,3-0,35 г/м.кв., навесні 0,2-0,3 г/м.кв..

Глибина загортання насіння така сама, як і головчастого. Листковий салат можна вирощувати і розсадним способом. При цьому строки достигання його прискорюються на 10-15 днів. Після з'явлення сходів міжряддя розпушують. Загущені посіви проріджують граблями упоперек напряму рядків або вручну. Після цього на 1 м рядка повинно залишитись не менше 20-30 рослин. Дальший догляд за рослинами такий, як і за головчастим салатом. Збирання починають, коли сформується розетка з 6-8 і більше листків. Збирають рослини разом з корінцями.

Часто городники листковий салат висівають як маячну культуру при сівбі моркви, цибулі, петрушки та інших культур, сходи яких з'являються на 20-30-й день після сівби. При з'явленні сходів основної культури рослини салату проривають на відстані 30-50 см і більше.

Технологія вирощування огірка на шпалері

 

В останні роки круто позначився недорід огірків. Причина - помилкова борошниста роса (пероноспороз).

Відбувається це в першої - другий декадах липня через різкі добові коливання температури повітря, у результаті чого на нижній стороні листа осідає волога, що сприяє розвитку хвороби. На жаль, сортів огірка, абсолютно стійких до хвороб, немає. Тому треба маневрувати агротехнічними способами, щоб випередити строк спалаху огіркової недуги. Один з таких способів - шпалерна культура.

Суть шпалерного способу вирощування огірка в тім, що надземну частину рослин прикріплюють до решітки-штахет, опори-ґрат з рейок, стовпів, колків, стін або рамок з натягнутими в кілька рядів дротом,  або шпалерної сітки.

Вирощування огірка на вертикальних шпалерах володіє рядом переваг: поверхня ґрунту між рядками залишається не зайнятою рослинами у весь вегетаційний період; у посівах, що продуваються добре, не так помітний перепад добових температур повітря, а виходить, і менше утвориться краплинно-рідкої вологи на нижній стороні листа.

При шпалерній культурі погіршуються умови для проростання спор пероноспорозу; під час збирання плодів рослини не травмуються, причому й плоди збирати легше - не потрібно перевертати стебла й пагони. Досвід показав, що підв’язані рослини менше піддаються зараженню помилковою борошнистою росою в порівнянні зі сланкими по землі. Подовжується період плодоносіння, зростає продуктивність рослин. З 10 м³ можна одержати від 60 до 180 кг зеленців, цілком здорових і якісних.

Розглянемо шпалерний спосіб вирощування огірка в деталях. Після збирання попередньої культури помідорів, цибулі ріпчастого або картоплі раннього наприкінці серпня - початку вересня внести в ґрунт мінеральні добрива з розрахунку: сечовини - 250, суперфосфату - 300, хлористого калію - 150; а з органічних добрив - 60-80 кг гною на ту ж площу. Узимку на ділянці затримати сніг, для чого встановити щити або розкласти хмиз. Рано навесні приступити до передпосадкової обробки ґрунту: ґрунт розпушити металевими граблями на глибину 10-12 см. Зробити це в другій половині квітня.

Після розпушування ділянку розбити на клітини для установки шпалерних стовпів. Ширину міжрядь вибрати з урахуванням зручного проходу між рядами. На більших плантаціях у такому випадку мова йде про прохід техніки. Установивши шпалерні стовпи, необхідно ґрунт розрихлити. До посіву або посадки огірка між стовпами в три горизонтальних ряди натягнути оцинкований дріт діаметром 2,5-3 мм.

Самий нижній ряд дроту повинен перебувати на відстані 15-20 см від ґрунту, другий - на висоті 70-80 см від нижнього ряду й третій - на висоті шпалерних стовпів (160-170 см від ґрунту). Після натягування дроту нарізати борозни підгортальником на глибину 10 см. Насіння перед посівом калібрують в 3%-ном розчині харчової солі. Строк витримки 7-10 хв. Відібране насіння обов’язково промити чистою проточною водою. Потім його потрібно обробити в розчинах мікроелементів - сірчанокислого марганцю (0,5-1,0 г/л), борної кислоти (0,1-0,3 г/л), молібденовокислого амонію (0,2 г/л) і ін. Насіння замочують у розчині протягом 12-24 ч, потім підсушують до сипкості в природних умовах. Обробка насіння мікроелементами стимулює життєдіяльність рослин на початку росту й розвитку, підвищує стійкість їх проти хвороб.

Термін посадки готової розсади - середина травня. При безрозсадному способі вирощування дружні сходи з’являються через тиждень після посіву. Якщо розводять огірок через розсаду, то ділянку поливають по борознах або дощуванням. Витрата води - 150-200 л на 10 м2 по нарізаних борознах, при цьому треба максимально знижувати швидкість проходження води. Перезволоження ґрунту не допускають, тому що це приведе до захворювання й загнивання кореневої системи рослин. У пору плодоносіння рослин поливну норму можна збільшити.

Раніше практика показувала: найбільш ефективний спосіб поливу огірка при звичайному вирощуванні - дощування. Для цього прибігали до 5-7 вегетаційних полив.

Однак в останні роки через спалах помилкової борошнистої роси городники вирішили: будемо поливати тільки по борознах. Такий полив стримує розмноження гриба, не дає поширюватися хвороби. При поливі ж дощуванням уже на другий день після висадження розсади була відзначена масова поразка рослин помилковою борошнистою росою. Полив по борознах краще вести раз у тиждень і теж у ранкові годинники або вечером. Отже, прийоми зрошення шпалерної культури огірка вимагають зваженого підходу.

Не позбавлений інтересу й такий прийом, як полив по борознах з мульчированием ґрунту соломою, а також краплинний полив, широко використовуваний у захищеному ґрунті. Після появи в сіяних рослин двох дійсних листів, коли остаточно визначена густота стояння, а також після посадки розсади вертикально біля кожної рослини починають натягати (від нижнього дроту до верхньої) шпагат або шнур. Шпагат зручніше за все закріплювати зигзагоподібно, при цьому рослини трохи закручують, щоб вони легше обвивали вусиками опору. При вирощуванні огірка на шпалерах не забувають про підгодівлі, які проводять перед поливом або одночасно з поливом. Його ведуть по борознах; добрива, самопливом розтікаючись по дну поливних борозен, розподіляються рівномірно. Потім добрива потрібно засипати землею. Ефективна підгодівля курячим послідом, що вносять вручну на дно поливної борозни.

На загущених посадках кущ формують. Огірок вражається грибними, бактеріальними й вірусними хворобами – борошнистою росою, антракнозом, маслиновою плямистістю, бактеріозом (кутастою плямистістю), звичайною мозаїкою. Найбільш шкідлива помилкова борошниста роса (пероноспороз). Для профілактики захворювань рослини у фазі 2-3 листів обробляють одним з наступних препаратів: 90%-ным порошком, що змочується, хлорокису міді (0,4%-ний розчин) або 1%-ний бордоської рідини. 

Через 10-12 діб після обробки проти комплексу хвороб застосовують 80%-ий розчин полікарбацину. При заселенні рослин шкідниками ( кліщ павутинний, тля й ін.) застосовують 10 %-ний карбофос (7,5-9,0 мг на 1 л води). Проти борошнистої роси рослини обприскують суспензією колоїдної сірки (4-5 мг на 1 л води). У фазі плодоносіння для боротьби з пятнистостями й помилковою борошнистою росою застосовують обприскування 12%-ною бордоською рідиною, розчин витрачають по нормі 1 л на 10 м2 (препарату буде потрібно 6-8 г). Обробку повторюють через 5-7 діб.

Бордоська рідина ефективна лише в тому випадку, якщо правильно приготовлена. 1%-ну бордоську рідину готують із мідного купоросу й свіжогашеного вапна в співвідношенні 1:1 (100 м кожного препарату на 10 л води). Концентрація залежно від потреби може бути від 1 до 3. У дерев’яному посуді або ємності (тільки не в металевій) розводять 100 м мідного купоросу, вливаючи 1 л гарячої води. Коли купорос повністю розчиниться, доливають воду до 5 л. У такий же посуді (як і в першому випадку) гасять 100 м вапна невеликою кількістю води, а потім доливають її до 5 л. Отримане вапняне молоко проціджують через рідку тканину в емальоване цебро (10 л), а потім у нього повільно зливають розчин мідного купоросу, безупинно помішуючи суміш дерев’яним ціпком.

Не можна вливати розчини навпаки, тому що в цьому випадку утвориться менш стійка суспензія, що досить швидко випадає в осад, погано втримується на листах і менш ефективна. Розчин при змішуванні повинен бути холодним.

І на закінчення: незважаючи на додаткові витрати праці й засобів, шпалерна культура огірка становить інтерес і заслуговує на увагу. Вона допомагає збільшувати врожайність огіркових посадок удвічі.

Закон мінімуму Лібіха. Бочка Лібіха.

 

Удобрювати усі сільськогосподарські культури потрібно тільки на основі агрохімічного аналізу ґрунту. Без такого аналізу навіть агрономи з досвідом можуть визначити потребу в елементах живлення тільки в 1-му випадку з 10-ти. У решті випадків часто вносять не ті добрива, що потрібно для рослини. Тому виникають ситуації, коли якийсь елемент живлення є в надлишку і його рослина не використовує (йде перевитрата коштів на придбання такого добрива), або вноситься надто мало такого елемента живлення і бажаної прибавки врожаю немає.

У 19 столітті німецький хімік Юстус Лібіх встановив, що продуктивність культурних рослин в першу чергу залежить від поживної речовини, яка представлена у ґрунті найменш слабо. Наприклад, якщо фосфору у ґрунті лише 20% від потреби, а кальцію – 50% від норми, то обмежуючим фактором, по якому буде формуватися врожай, є фосфор. Тому його потрібно внести в першу чергу.

Суть «Бочки Лібіха» в тому, що вода (тобто врожай) при наповненні бочки починає переливатися через найменшу дошку в бочці, а довжина інших дошок вже не має значення.

Зробити аналіз ґрунту на вміст елементів живлення можна у Рівненському обласному державному проектно-технологічному центрі охорони родючості ґрунтів і якості продукції «Облдержродючість» за адресою: Рівнеська область, Рівненський район, с. Шубків, вул.. Рівненська, 3, тел. 27-35-31. Вартість одного аналізу на вміст азоту, фосфору, калію та кислотність ґрунту орієнтовно 32 грн.

 

Методика відбору зразків для аналізу

Результат аналізу ґрунту залежить від того, наскільки точно зразок відповідає представленій ділянці землі. Необхідно взяти кілька зразків у різних місцях (2-5 зразків), розташованих по території як можна більш рівномірно. Потрібно уникати об’єктів штучного походження – куп з компостом, гною, щебеню, а також канав, території біля парканів, стін. Потрібно пам’ятати, що навіть при самому точному аналізі його результат буде відповідати саме відібраному зразку. Після відбору проміжних зразків їх потрібно ретельно перемішати. Якщо зразки відбираються на різних ділянках, полях, на горбах та у долинках, то краще зробити кілька зразків для аналізу.

Щоб відібрати зразок необхідно викопати яму на глибину орного шару (22-25 см або на штик лопати). На дно ями покласти плівку чи поліетиленовий пакет і акуратно зрізати зверху до низу шар ґрунту 0,5 – 1см товщиною. Потім вийняти плівку з ями і пересипати у тару, в якій будуть змішуватись усі проміжні зразки. Ретельно вимішати зразки і відібрати 0,5-1 кг для аналізу. Якщо є така можливість, зразок бажано висушити при кімнатній температурі.

Бочка Лібіха

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Технологія вирощування квасолі

 

Бобові культури мають також велике агротехнічне значення. Вони збагачують ґрунт на азот завдяки бульбочковим бактеріям, які зв'язують азот повітря у доступну для рослин форму (до 10 г/м.кв.). Найбільші площі серед бобових культур займають горох і квасоля.

Як правило, бобові культури розміщують на добре освітлених грядках після будь-яких попередників. Непридатними для них є лише кислі і важкі ґрунти з близьким заляганням ґрунтових вод. Під холодостійкі бобові культури (горох, біб) ґрунт добре готують восени, оскільки їх висівають дуже рано вслід за боронуванням або розпушуванням ґрунту граблями.

Під бобові культури вносять здебільшого фосфорно-калійні добрива (30-40 г суперфосфату і 20-25 г сірчанокислого калію на 1 м.кв.). Вносити органічні і азотні добрива під бобові культури недоцільно, оскільки це пригнічує ріст і розвиток рослин. Лише на недостатньо удобрених ділянках, особливо з підвищеною кислотністю, під зяблеву оранку (перекопування) вносять 100-200 г/м.кв. розмеленого вапна (можна і під попередник), 2-3 кг перегною, а з мінеральних - по 5-10 г аміачної селітри, 60-80 г фосфоритного борошна і 20-30 г калійної солі на 1 м.кв.. Внесення на таких ґрунтах невеликих доз азотних добрив значно посилює ріст рослин у початкових фазах, коли їхня потреба в цьому елементі ще не задовольняється за рахунок фіксації азоту бульбочковими бактеріями. Для посилення розвитку бульбочкових бактерій на кореневій системі бобових культур восени або перед сівбою на грядку вносять по 2-3 кг/м.кв. ґрунту з тих ділянок, на яких вони росли у попередньому році. Перед висіванням насіння бобових культур доцільно обробляти бактеріальними препаратами (нітрагін, азотобактерин) з розрахунку 5 г на 1 кг.

Рано навесні, як тільки можна вийти на город, під горох і біб вносять мінеральні добрива (якщо їх не застосовували восени), розпушують верхній шар ґрунту і сіють. Ґрунт під квасолю підтримують до сівби у чистому від бур'янів і розпушеному стані. Якщо попередником квасолі були проміжні зеленні культури, то ґрунт готують так само, як під помідор після цих культур.

За будовою бобів сорти квасолі поділяють на лущильні, напівцукрові і цукрові (спаржеві). У лущильних сортів боби мають пергаментні плівки. Такі сорти використовують для одержання насіння у восковій і біологічній стиглості. У напівцукрових сортів боби на початку утворення мають слабко розвинені пергаментні луски, які пізніше стають міцними і твердими. На лопатку збирають тільки молоді боби, коли зерно досягне розміру пшеничного зерна. У більш пізній період їх збирають у восковій або біологічній стиглості на зерно. У цукрових сортів квасолі пергаментних лусок немає. Використовують їх для споживання у фазі технічної стиглості.

За будовою стебла квасолю поділяють на кущову, напівкущову, напіввитку і витку. Для вирощування витких сортів встановлюють підпори або шпалеру.

Квасоля має високі харчові і дієтичні якості, білок її містить усі незамінні амінокислоти. У кулінарії її використовують у вареному і консервованому вигляді. Боби консервують і заморожують.

Насіння квасолі висівають тоді, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 10-12°С і мине загроза весняних приморозків. У південних районах України і Закарпатті - це третя декада квітня, в Лісостепу і на Поліссі - кінець квітня - перша половина травня. У разі використання плівкового покриття висівати насіння можна на 5-10 днів раніше. Щоб подовжити період споживання цукрових сортів квасолі, її доцільно висівати у 2-3 строки з інтервалом 15-20 днів. Останній строк сівби - третя декада червня. Для останнього строку сівби слід використовувати ранньостиглі сорти.

Насіння кущових і напівкущових сортів квасолі висівають широкорядним способом з шириною міжрядь 30-45 см або стрічковим - за схемою 50+20; 50+20+20+20 см. У рядку насіння висівають на відстані 5-10 см. Напіввиткі сорти квасолі висівають переважно три- і чотиристрічковим способами. Ширина міжрядь 50-60 см, відстань між рядками в стрічці 20 см. У рядку насіння розміщують на відстані 8-12 см. Норма висіву залежить від маси насіння і способу сівби. У середньому вона становить від 20 до 60 г/м.кв.. Глибина загортання насіння 4-8 см залежно від маси насіння.

Після з'явлення сходів міжряддя розпушують на 4-6 см. Подальший догляд за рослинами полягає в 2-3 разовому розпушуванні міжрядь, виполюванні бур'янів у рядках, боротьбі з шкідниками і хворобами. Слід зазначити, що розпушувати ґрунт у міжряддях квасолі глибоко не можна, оскільки коренева система її розміщується у верхньому його шарі. В разі її пошкодження продуктивність рослин знижується. Рослини висотою 15-20 см підгортають. Це запобігає їх виляганню у період вегетації. У південних районах України квасолю поливають 2-4, у Лісостепу - 1-2 рази залежно від погодних умов року. Поливна норма води в першій половині вегетації становить 20-30, а в другій - 30-40 л/м.кв.

Виткі сорти квасолі вирощують на грядках з шириною міжрядь 70-80 см, а в рядку насіння висівають на відстані 40-50 см (по 3-4 насінини) і ведуть колову культуру. При з'явленні сходів ґрунт навколо гнізд розпушують, що сприяє посиленню газообміну в ґрунті. Кілки заготовляють довжиною 250-300 см. Коли рослини досягнуть висоти 15-20 см, у ґрунт між двома гніздами забивають кілки на глибину 50-60 см. У разі меншого їх заглиблення в ґрунт у другій половині вегетації вітри можуть повалити квасолю. Виткі стебла квасолі спочатку спрямовують до кілків, а за потребою ще й злегка прив'язують до них. При цьому слід мати на увазі, що стебло квасолі в'ється проти годинникової стрілки.

Овочівники-любителі використовують квасолю для ущільнення інших культур. Насіння її висівають у насадженнях картоплі, капусти, посівах буряка столового, моркви, цибулі, огірка тощо. Коренева система квасолі, що розміщується у верхньому шарі ґрунту, збагачує його на азот. Квасолю також використовують для обсаджування грядок інших овочевих культур і городів. Як ущільнювач її висівають гніздовим способом на відстані гніздо від гнізда 100-200 см. При обсаджуванні грядок, городів гнізда квасолі розміщують одне від одного на відстані 40-70 см. Висівати її доцільно в рядках, щоб рослини її не утруднювали догляд за основною культурою. У кожне гніздо висівають по 3-4 насінини.

Збирають боби квасолі на лопатку в технічній стиглості через 12-18 днів після цвітіння. Боби мають характерне для сорту забарвлення, стають соковитими, крихкими, а насіння в них досягає розміру пшеничного зерна. Збирають їх систематично, через кожні 2-6 днів (залежно від погодних умов року), краще в ранкові години, коли боби мають підвищену соковитість і більшу крихкість. Запізнення із збиранням призводить до втрати соковитості, утворення грубих волокон і зниження якості продукції, особливо напівцукрових сортів. Зібрані боби зберігають у холодильниках за температури 0-1°С не довше однієї доби.

Для використання свіжим зерно квасолі збирають у восковій стиглості. Воно має бути добре виповненим, а шкірка його легко розрізуватись нігтем. Відразу після збирання зерно з бобів вилущують і використовують за призначенням.

На зерно квасолю збирають у біологічній стиглості, коли луски бобів стають м'якими і тонкими. Запізнюватись із збиранням врожаю не можна, оскільки пересохлі боби розтріскуються і насіння з них висипається. Збирати квасолю краще в ранкові години (боби зволожені і не розтріскуються). Рослини виривають з ґрунту, в'яжуть у невеликі снопи і розставляють під навісом для дозрівання. Якщо в цей період тепла і суха погода, снопи для дозрівання можна розставляти і на городі, підстеливши під них поліетиленову плівку або інший матеріал (під час дозрівання боби розтріскуються і насіння висипається). Після дозрівання (5-20 днів залежно від погоди) квасолю обмолочують і очищають.

На зберігання зерно квасолі закладають у сухі приміщення. Температура зберігання 5-10°С, відносна вологість 50 - 60%. Підвищення температури до 15-20°С сприяє розвитку личинок квасолевого зерноїда, що могли бути закладеними на початку дозрівання бобів.

Технологія вирощування столового буряку

 

Ґрунт і місце в сівозміні.

Буряк - високоврожайна овочева культура. У сівозміні буряк розміщують в одному полі з морквою. Вони досить вимогливі до вологості ґрунту, особливо в період сходів та інтенсивного формування врожаю (червень-серпень). Нестача вологи в цей період призводить до здерев'яніння коренеплодів, а надлишок її сповільнює ріст і знижує врожай. Непридатні для вирощування буряка кислі ґрунти. При рН 5 і менше сходи з'являються повільно і зріджуються, а рослини дуже погано ростуть.

Найкращими попередниками для буряка столового є огірок, рання картопля, капуста.

Обробіток ґрунту.

Підготовка ґрунту і удобрення для буряків майже такі ж, як і для моркви. З гербіцидів під передпосівну культивацію вносять Гезагард (2-3 кг / га), Стомп (3-6 кг / га). Позитивно реагує буряк на внесення мікродобрив, особливо борних і марганцевих.

Посів.

Насіння доцільно висівати у два строки: перший - одразу після сівби ранніх зернових, другий - у першій половині травня. При висіванні в другий строк на посівах майже не утворюється цвітуха, коренеплоди мають ніжну консистенцію і краще зберігаються взимку. Тому врожай при висіванні в перший строк сівби використовують здебільшого в літньо-осінній період, а в другий - для зберігання. Сіють широкорядним (45-60 см), широкосмуговим (ширина смуги 10-12 см) або стрічковим (20-50 см) способом. Норма висіву багаторосткового насіння першого класу - 12-16, одноросткового - 8-10 кг / га.

Глибина загортання насіння - 3-4 см. До і після сівби проводять коткування. Ефективне внесення мінеральних добрив у рядки під час сівби (N20Р20К20).

Догляд за посівами і збирання врожаю.

Догляд за посівами і збирання врожаю такі ж, як і моркви. При висіванні багаторосткового насіння потрібно проріджувати сходи боронуванням у фазі двох справжніх листків. Загущені посіви букетують з наступним боронуванням або проривають вручну. При остаточному формуванні на 1 га залишають до 500 тис. рослин.

Для знищення бур'янів посіви буряка у фазі другого справжнього листка обробляють гербіцидом Бетанал (1-1,3 кг / га діючої речовини). Проти шкідників (бурякової блохи, бурякового довгоносика, бурякової мухи) посіви обприскують Конфідором (0,3 л / га).

Збирають буряки до настання заморозків, оскільки підмерзлі коренеплоди втрачають смакову якість і погано зберігаються. При зборі столового буряка ранні коренеплоди очищають від гички, сортують на товарні і нетоварні, з яких окремо виділяють дрібні. Товарні коренеплоди затарюють і відправляють для реалізації або на зберігання, дрібні - зберігають в овочесховищах або траншеях для вигонки в закритому ґрунті. Нетоварні (перерослі, механічно пошкоджені, прив'ялі та ін) згодовують тваринам.

Листя використовують для силосування або згодовують тваринам у свіжому вигляді.

Особливості вирощування буряка на пучкову продукцію.

Буряк на пучкову продукцію висівають під зиму або рано навесні. Норма висіву багаторосткового насіння при підзимній сівбі - 16-20, а одноростковою - 11 кг / га. Глибина загортання - 1-2 см. Місце вирощування, обробіток ґрунту, удобрення, способи сівби і догляд за рослинами такі, як і моркви. Збирають буряки з бадиллям, коли діаметр коренеплодів досягає 3-3,5 см. Спізнюватися зі збиранням рослин з подзимних посівів не слід, так як вони швидко викидають стрілку і втрачають якість. Після збирання рослини миють, в'яжуть у пучки, затарюють і відправляють для реалізації.

Боротьба з бур’янами в посівах моркви

 

Одним з істотних чинників, який впливає на величину врожаю та якість коренів моркви є забур’яненість. Сходи цієї рослини з’являються, зазвичай, за 2-3 тижні після посіву, а в умовах, несприятливих для проростання навіть пізніше. Тому перед появою сходів рослин, поверхня плантації може бути вже значно покрита бур’янами.

Вважається, що якби моркву вирощувати від сівби до збору абсолютно без боротьби з бур’янами, то втрата врожаю становила б щонайменше 80%. При запізненні обробітку від бур’янів в початковий період росту моркви на 15 днів втрати врожаю можуть становити 25%. Бур’яни обмежують доступ світла до рослин, що може збільшити вміст нітратів в коренях.

Поява кожного виду бур’яну залежить від мінімальної температури, необхідної для їх проростання. Наприклад, рано висіяна морква в початковий період вегетації може бути масово забур’янена бур’янами, які проростають вже при температурі 2-5°С, такі як лобода біла, горець в’юнковий, зірочник середній, підмаренник чіпкий, гірчиця польова, фіалка польова, спориш звичайний (крестовник звичайний). Деякі з них можуть з’являтися ще перед сходами моркви.

Ріст температури під час вегетації, крім проростання названих видів, спричиняє в структурі забур’янення збільшення частки видів теплолюбних, особливо таких як: галінсога дрібноквіткова, щириця запрокинута, паслін чорний, куряче просо. Забур’янюють вони моркву з пізнішим терміном сівби, зазвичай вже на початку вегетації. Їх сходи з’являються одночасно зі сходами моркви, а деколи й раніше.

Не варто забувати про “вторинне” забур’янення, яке з’являється в кінці сезону або перед збором. Бур’яни, які тоді з’являються, погіршують загальні фітосанітарні умови, сприяють ураженню листків моркви хворобами (альтернаріозом, справжньою борошнистою росою).

Таблиця 8. Терміни та норми використання гербіцидів для знищення дводольних та деяких однодольних бур’янів на моркві

 

 

 

 

 

Вирощування картоплі.

Заходи боротьби з шкідниками і хворобами картоплі

 

Місце в сівозміні і удобрення

Картоплю слід розміщувати після зернових, зернобобових культур, однорічних і багаторічних трав, а також коренеплодів. Зернові та зернобобові звільняють площу раніше, ніж інші культури, що дає змогу в першому випадку провести дво-триразове лущення стерні і напівпаровий обробіток зябу. Вони не використовують повністю внесених елементів живлення, які в післядії засвоюються картоплею. Крім того, зазначені культури не мають спільних шкідників та хвороб.

У другому випадку – після збирання попередника, при наявності багаторічних бур’янів, особливо злакових (пирій), можна застосувати гербіциди суцільної дії, такі як Раундап – в дозі 4-5 л/га, Ураган-Форте 2-4 л/га, у третьому випадку – після збирання попередника, можна провести дискування та висів на сидерат редьки олійної, або гірчиці. Потрібно пам’ятати, що дані культури доцільно висівати до 5-8 серпня. Якщо в ці терміни не вклались, тоді доцільно висівати в кінці серпня озиме жито, або суміш озимого жита з ріпаком.

Кислі ґрунти своєчасно вапнують. Проведені дослідження показують, що якісно провапновані сильно- та середньокислі ґрунти забезпечують зростання врожаю бульб до 18-25 ц на кожному гектарі. Одночасно слід врахувати, що вапнування ґрунтів з рН 6,0 і вище не сприяє підвищенню урожаю; крім того, в прохолодні та надмірно зволожені роки цей захід може спричинити інтенсивне захворювання бульб паршею. Тому з зазначеним вище рівнем кислотності ґрунти вапнувати не рекомендується. А якщо це зроблено, то необхідно збільшити (приблизно в півтора рази) дозу калійних і додати магнієвмісні добрива.

Найбільш ефективними під картоплю, як відомо, є органічні добрива, насамперед гній, а також якісно виготовлені компости (торфогнойові, гноє-сапропелеві тощо). Як показують дослідження і виробнича практика, в умовах області при внесенні 60 тонн на гектар якісного підстилкового гною рослини повністю забезпечуються необхідними поживними речовинами, в тому числі й мікроелементами.

Оптимальна ж система живлення картоплі базується на сумісному внесенні органічних та мінеральних добрив. Краще співвідношення між азотом, фосфором і калієм – 1,0-1,5; 0,8-1,0; 1,0-1,7. В умовах виробництва органічні добрива найдоцільніше давати восени або під попередник картоплі (переважно озимі на зерно). Одночасно допустиме внесення і навесні, хоча це може порушити строки садіння. При розкиданні органіки у зимовий період, зокрема по снігу, має місце зниження її ефективності порівняно з оптимальними строками внесення та своєчасно і якісно заробленими відповідними добривами.

Крім того, однією з головних умов ефективного використання органічних добрив є своєчасна (негайно після розкидання) заробка в ґрунт. При запізненні на 12 годин у теплий період (14-15оС) можливі втрати 60-65 % хімічного азоту, а на 24 години - 70-71 %.

На середньозабезпечених основними елементами живлення чорноземних темно-сірих і сірих-опідзолених ґрунтах кількість органічних добрив 60-80 тонн на гектар повинна поєднуватись з мінеральними в дозах N90Р60К90, а на дерново-підзолистих з N90-120Р60-90К120-150. При низькому вміст і рухомих форм основних елементів живлення середні дози слід підвищити, а при високому - зменшити на 25-30 %.

Заслуговує на увагу локальне внесення мінеральних добрив. Як показали дослідження і виробнича практика, даний прийом підвищує ефективність основних елементів живлення майже у два рази, при цьому вартість внесеного добрива зменшується майже також у двічі, якісні ж показники бульб при цьому не погіршуються. Фосфорні та калійні мінеральні добрива краще вносити і заробляти восени або ранньою весною, азотні – перед садінням під культивацію.

Всі форми азотних добрив, крім аміачної води, теж придатні для удобрення картоплі. З фосфорних найкраще давати суперфосфат. З калійних мінеральних добрив найбільш ефективні калімагнезія та калійно-магнієвий концентрат, в яких відсутній хлор і міститься певна кількість (8-11% ) магнію.

Як зазначалось вище, багаторічні дослідження і виробнича практика свідчить про доцільність застосування добрив під картоплю і пожнивних сидеральних культур.

Зокрема, вслід за збиранням зернових, гірчиця, озимий ріпак, редька олійна здатні забезпечити на кінець вегетаційного періоду (пізно восени) відповідно 33, 45 і 65 тонн зеленої маси на гектарі. Використання останньої на добриво забезпечує не лише вагому прибавку врожаю бульб, а й позитивно діє на товарну продукцію, поліпшує її кулінарні та смакові якості.

 

Підготовка і садіння бульб

Для цієї мети слід брати лише фізіологічно здорові, типові для даного сорту бульби. Краща садивна фракція - 50-80 грамів. Можна використовувати і дрібніші, середньою масою 25-30 грамів.

Високі врожаї, з належними якісними показниками, забезпечує дотримання рекомендованої оптимальної густоти насаджень рослин. Важлива передумова цього - сортування насіннєвого матеріалу на фракції:25-30, 30-50, 50-80 і понад 80 грамів. Обов’язковий захід – прогрівання насіннєвого матеріалу. Перебрані бульби вкладають у засіки постійних сховищ і вентилюють повітрям з температурою 18-20оС протягом 7-10 днів. Прогрівати можна також в контейнерах чи тимчасових кагатах під поліетиленовою плівкою протягом 12-14 днів.

На богарних землях садіння картоплі слід розпочинати в першій – другій декаді квітня, при постійній температурі +3-5оС на глибині загортання бульб (5‑7см). З спочатку доцільно висаджувати ранні сорти, потім середньоранні, середньостиглі і пізні. Різану картоплю треба садити в останню чергу, коли ґрунт добре прогріється. Потрібно також врахувати, що якщо проводиться різання бульб, то необхідно дотримуватись певних вимог, а саме; різання проводити не пізніше за 4-5 днів перед посадкою, при цьому обов’язково проводити дезинфекцію ножів розчином марганцевокислого калію. Дослідженнями встановлено, що при розрізанні гнилої бульбини наступні 12-15 бульбин при відсутності дезинфекції, перезаражуються цими гнилями.

В усіх випадках для одержання високих врожаїв садіння бажано завершити не пізніше третьої декади квітня.

В умовах області краще зарекомендував себе гребеневий спосіб посадки картоплі, що створює сприятливі передумови для прискореного прогрівання ґрунту і, як наслідок, стимулює проростання бульб. Одночасно він дає змогу раніше розпочати догляд за насадженнями, а це забезпечує протягом вегетаційного періоду утримання плантацій в чистому від бур’янів і спушеному стані.

Посадку проводять по схемі 70х25 см на товарні цілі, та 70 х 15 см на насінницькі. Глибина заробки насіння не більше 5-7 см.