ВИТЯГ   із чинної редакції (станом на 01.01.2011) 

ЗАКОНУ    УКРАЇНИ    від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР

«Про місцеве самоврядування в Україні»

 

Розділ II

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ОСНОВА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

      Глава 1. Повноваження сільських, селищних, міських рад

     Стаття 25.  Загальна компетенція сільських, селищних, міських  рад

     Сільські, селищні, міські ради правомочні  розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

     Стаття 26.  Виключна компетенція сільських, селищних, міських  рад

     1. Виключно  на  пленарних  засіданнях  сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:

38) надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, у тому числі місць чи об'єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;

(пункт 38 частини першої статті 26 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 21.01.2010 р. N 1825-VI)

43) затвердження договорів, укладених сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції;

44) встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;

45) прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;

 

55) визначення на конкурсних засадах юридичних осіб, які здійснюють у межах певної території збирання та перевезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами;

(частину першу статті 26 доповнено пунктом 55
 згідно із Законом України від 21.01.2010 р. N 1825-VI)

 

Стаття 30. Повноваження в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку

 

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

 

а) власні (самоврядні) повноваження:

 

6) вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів, знешкодження та захоронення трупів тварин;

7) організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою виробничих територій, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян…

 

 

1.   ВИТЯГ

з Закону України «Про ветеринарну медицину»,

прийнятого Верховною Радою України

16.11.2006 року №361-V

 

Розділ 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 3. Основні завдання ветеринарної медицини Основними завданнями ветеринарної медицини є:

Охорона території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин;

Профілактика і діагностика інфекційних, інвазійних і незаразних хвороб тварин та їх лікування;

Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за якістю та безпекою продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження, додержання ветеринарно-санітарних вимог, встановлених законодавством;

Захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей;

Ветеринарно-санітарна експертиза продукції тваринного,  а на ринках і  рослинного походження, що використовується для харчування або виготовлення харчових продуктів, а також готових кормів, кормів рослинного і тваринного походження та кормових добавок; Державний ветеринарно-санітарний контроль за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини.

 

Стаття 20. Права і обов'язки юридичних та фізичних осіб щодо забезпечення

ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя

Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з утриманням, транспортуванням, торгівлею, а також з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження, виробництвом, транспортуванням і реалізацією ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів та кормових добавок (далі у цій статті - юридичні та фізичні особи), для забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя в господарствах мають право:

- одержувати від місцевих органів державного управління та інших установ ветеринарної .медицини і органів місцевого самоврядування інформацію ,про епізоотичний стан території обслуговування;

- на відшкодування збитків, завданих їм внаслідок порушення ветеринарно-санітарних вимог іншими юридичними та фізичними особами;

- оскаржувати рішення і дії посадових осіб, органів державного управління та інших державних установ ветеринарної медицини району, міста, області, Автономної Республіки Крим, України або до суду.

Юридичні та фізичні особи зобов'язані:

- виконувати законні вимоги спеціалістів державних установ ветеринарної медицини щодо здійснення протиепізоотичних, карантинних, обмежувальних та інших ветеринарних заходів;

- інформувати негайно державні установи ветеринарної медицини про переміщення, забій, захворювання тварин, їх загибель (вимушене дорізування) або невластиву поведінку;

- охороняти здоров'я тварин і забезпечувати виробництво якісної та безпечної продукції тваринного і рослинного походження;

- ідентифікувати велику і дрібну рогату худобу та коней, що їм належать;

- доставляти тварин у визначене місце або надавати в господарстві можливість для проведення ветеринарного огляду, профілактичних і лікувально-профілактичних обробок, досліджень і щеплень, забезпечувати їх надійну фіксацію під час проведення маніпуляцій, а також надавати продукцію тваринного і рослинного походження для проведення ветеринарио-санітарної експертизи;

- сприяти спеціалістам ветеринарної медицини у виконанні ними своїх службових обов'язків;

- надавати у користування спеціалістам державних установ ветеринарної медицини, у тому числі на залізничному, водному і повітряному транспорті, пунктах пропуску через державний кордон, на ринках (зоологічних ринках) службові приміщення, необхідне обладнання, засоби зв'язку.

 

Стаття 107. КУпАП порушення правил щодо карантину тварин

та інших ветеринарно-санітарних вимог

Порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог, передбачених Законом України «Про ветеринарну медицину» від 16.11.2006 № 361-V, іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з епізоотіями:

- тягне за собою накладання штрафу на громадян від трьох до десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, та посадових осіб — у розмірі від дев'яти до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

(Стаття 107 кодексу України про Адміністративні правопорушення (чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 18.032010 року.

II. Організація ветеринарного обслуговування тваринництва

Ветеринарне обслуговування тваринництва в районі здійснює державна служба ветеринарної медицини, яка проводить заходи по профілактиці основних заразних і незаразних захворювань згідно опрацьованих планів, затверджених головним управлінням ветеринарної медицини в області та погоджених з райдержадміністрацією.

Виконання вищевказаних заходів забезпечує стабільне благополуччя тваринництва на інфекційні захворювання, і в першу чергу, спільних для людей і тварин.

Крім того надається лікувальна допомога хворим тваринам в підсобних господарствах населення згідно тарифів на платні послуги.

З метою поліпшення сервісного обслуговування, приближения спеціалістів установ державної ветеринарної медицини до власників тварин проведено розукрупнення установ, створення їх філіалів в населених пунктах, організовано чергування спеціалістів ветмедицини в сільських радах. Діє мережа приватних спеціалістів ветмедицини.

Державне реєстраційне свідоцтво на право займатися підприємницькою діяльністю видає райдержадміністрація, а в містах міськвиконком. Після цього потрібно провести реєстрацію в державній податковій інспекції, пенсійному фонді соціального страхування.

Щоб отримати ліцензію, потрібно звернутись в головне управління ветеринарної медицини в області. Приватний ветеринарний спеціаліст користується всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

На всіх установах ветеринарної медицини, в їх філіях, на робочих місцях в сільських радах, а також у приватних лікарів ветмедицини є аптеки або аптечні пункти, де є медикаменти для надання невідкладної допомоги і реалізації населенню.

В кожному населеному пункті повинен бути представник ветеринарної медицини. Його робота в селі буде можлива при допомозі сільських рад у виділенні приміщення, а також в залученні спеціалістів колишніх спілок до роботи по наданню ветеринарних послуг на ліцензійній основі.

ІІІ. Забезпечення епізоотичного благополуччя

В кожному населеному пункті служба державної ветеринарної медицини області щорічно проводить масові дослідження великої рогатої худоби населення на такі захворювання, як бруцельоз, лейкоз і туберкульоз, небезпечні для людей і тварин.

Одночасно тварини піддаються клінічному огляду, щепленню проти сибірки та проводяться інші ветеринарні заходи.

Вищезгадані масові заходи проводяться, щоб:

1. Визначити епізоотичну ситуацію щодо цих захворювань;

2. Виявити хворих тварин і якнайшвидше їх відокремити (ізолювати),

щоб не допустити до можливого зараження людей та решти тварин в господарствах через спільне утримання в приміщеннях та на пасовищах, а також використання незнезараженого (некип'яченого) молока.

Завдання служби державної ветеринарної медицини - охопити дослідженнями все маточне поголів'я великої рогатої худоби населення.

При одержанні позитивних результатів досліджень поступають згідно вказівок лікаря ветеринарної медицини.

Забороняється випасати реагуючих тварин на загальних пасовищах та реалізувати (продавати) некип'ячене молоко. Члени сім'ї повинні дотримуватись правил особистої гігієни, з якими ії ознайомлюють спеціалісти ветеринарної медицини. В тваринницькому приміщенні потрібно створити відповідні умови: умивальник, мило, рушник, дезінфікуючі засоби для знезараження рук, взуття, одягу.

Перед проведенням досліджень служба державної ветеринарної медицини області, використовуючи засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо, оголошення), звертається до власників тварин, керівників сільських і селищних рад із розумінням ставитись до спеціальних ветеринарних заходів та сприяти їх проведенню.

IV. Заходи щодо профілактики і боротьби із захворюванням тварин на сказ і охорони людей від укусів хворими та підозрілими на сказ тваринами

Протягом останніх років епізоотична ситуація щодо сказу домашніх і диких тварин, як у державі, так і в області залишається напруженою і має тенденцію до зростання. Збільшується кількість укусів, завданих людям бездомними тваринами (собаками І котами).

Відповідно до Закону України «Про ветеринарну медицину» та з метою проведення профілактичних заходів щодо захворювання на сказ і охорони людей від укусів хворими і підозрілими на сказ тваринами:

1. Громадянам, які утримують домашніх собак в селах і селищах повинні зареєструвати (перереєструвати) всіх собак від двох місяців і старших у виконавчих органах органів місцевого самоврядування.

2. Підприємствам, організаціям, установам утримувати сторожових собак на прив'язі за погодженням з відповідною ветеринарною установою. Про наявність собак застерігати написом.

3. Собак з двомісячного віку піддавати вакцинації проти сказу один раз на рік.

4. Виводити собак з господарств на вулиці та інші громадські місця лише в намордниках або на короткому повідку.

5. Про захворювання або падіж собаки (кішки) негайно повідомляти установи ветеринарної медицини. Про випадки укусу собакою (кішкою) людей або тварин - медичні та ветеринарні установи.

6. Собак, котів та інших тварин, які покусали людей і тварин негайно доставляти в установи ветеринарної медицини для огляду і карантинування.

Місцеві органи державної виконавчої влади повинні:

1. Організувати бригади для систематичного відлову бездомних собак і котів та періодично проводити їх відлов в сільській місцевості.

2. У вогнищах виникнення або там, де був випадок сказу тварин, ліквідацію і профілактичні заходи проводити відповідно до інструкції про заходи щодо боротьби зі сказом тварин, залучаючи до участі в них органи житлово-комунального господарства, товариства мисливців та рибалок.

3. Посилити контроль за правильним утриманням і своєчасною доставкою в установи ветеринарної медицини тварин, які завдали укусів людям, своєчасною реєстрацією собак і котів, що належать громадянам.

4.  Заборонити утримання собак і котів на територіях дитячих дошкільних закладів.

 

V. ВИТЯГ з державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів

Мінімальні відстані від системи вилучення, обробки, зберігання, знезараження та утилізації гною до житлової забудови, в залежності від кількості поголів'я, складають від 500 до 2000 метрів.

 

VI. Основні завдання сільського (селищного) голови

з питань профілактики і ліквідації інфекційних захворювань

сільськогосподарських тварин і птиці

1. Інформувати негайно державні установи ветеринарної медицини (приватних лікарів ветмедицини, які здійснюють ветеринарне обслуговування даного населеного пункту) про випадки захворювання тварин, їх загибель (вимушене дорізування), забій або невластиву  поведінку, переміщення тварин.

2. Виконувати законні вимоги спеціалістів державних установ ветеринарної медицини щодо здійснення протиепізоотичних, карантинних, обмежувальних та інших ветеринарних заходів.

3. Сприяти спеціалістам ветеринарної медицини у виконанні ними своїх службових обов'язків - проведенню у визначених місцях або в господарстві ветеринарного огляду, профілактичних та лікувально-профілактичних обробок, досліджень і щеплень.

4. У випадку встановлення у населеному пункті інфекційного захворювання:

а) визначити основні дороги в'їзду і виїзду в село і з села, інші дороги закрити, встановити відповідні знаки об'їзду. Надавати активну допомогу при необхідності встановлення ветеринарно-міліцейських постів.

б) сприяти спеціалістам ветеринарної медицини в організації серед населення роз'яснювальної роботи щодо запобігання захворювання тварин.

VII. Інфекційні хвороби тварин і птахів, що передаються людині через м'ясо

Через м'ясо і м'ясні продукти людині можуть передаватись такі інфекційні хвороби тварин і птахів як аспергільоз, хвороба Ауєскі, бешиха, бруцельоз, губчастоподібна енцефалопатія великої рогатої худоби, Ку-лихоманка, лептоспіроз, лістеріоз, сибірка, туберкульоз, туляремія, хламідіоз, ящур та у виняткових випадках меліоїдоз (несправжній сап), некробактеріоз, сап.

Такі захворювання як: актиномікоз, ботулізм, брадзот, віспа, грип, дизентерія, злоякісний набряк, хвороба Ньюкасла, пастерельоз, правець, псевдотуберкульоз, сказ, стахіботріотоксикоз, трихофітія, фузаріотоксикоз можуть передаватись людині повітряно-крапельним, контактним (через шкіряний покрив та слизові оболонки), або трансмісивним (через укуси комах, гризунів) шляхами, а не споживанням м'яса і м'ясних продуктів.

 

VIII. Подвірний забій тварин

Забороняється забій худоби у не відведених для цього місцях (лісосмугах, тваринницьких приміщеннях, біля водоймищ тощо).

Забій тварин дозволяється проводити на бойнях (забійне підприємство будь-якої форми власності, яке відповідає чинним ветеринарно-санітарним вимогам) і на забійно-санітарних пунктах господарств (відповідно обладнана будівля, призначена для внутрігосподарського забою тварин).

У населених пунктах, віддалених від бойні на значну відстань, дозволяється проводити забій тварин у особистих підсобних господарствах населення спеціально підготовленими забійниками, які повинні працювати під наглядом і контролем спеціаліста держветмедицини. Забійник повинен мати особисту медичну книжку, необхідні інструменти для забою, термометр для вимірювання температури тіла тварин перед забоєм, санітарний одяг та взуття тощо.

Місце для будівництва боєнь, забійно-санітарних пунктів господарств узгоджується з держустановами ветмедицини згідно з законодавством.

Бойню розміщують поза населеним пунктом на відстані не менше 1000 м до тваринницьких приміщень з підвітряного боку до пануючих вітрів. Забороняється будівництво боєнь на території колишніх кладовищ, скотомогильників, звалищ та за наявності високого залягання ґрунтових вод.

Забій тварин, що належать власникам, здійснюється на бойні на договірних засадах.

Законом України «Про забезпеченість та якість харчових продуктів» не передбачається реалізація у вільний обіг м'яса та м'ясопродуктів від тварин, забитих подвірне. З метою гармонізації законодавства України до вимог законодавства Європейського Союзу, в нашій країні передбачено поступовий перехід від подвірного забою тварин до більш цивілізованого та якісного, який має здійснюватись лише на забійних підприємствах. 1-ому подвірний забій передбачається як винятковий та тимчасовий.

Отже, керівники органів влади та місцевого самоврядування, вже сьогодні повинні вивчити ситуацію про наявність боєнь і забійних пунктів, їх потужність, місце знаходження, санітарний стан та вжити заходів до переходу забою тварин тільки на забійних підприємствах..

 

IX. ВИТЯГ

з ветеринарних та санітарних вимог до особистих підсобних господарств населення - виробників сирого тваринного молока

Вимоги є обов'язковими для власників особистих підсобних господарств населення, що утримують до 5 голів корів і виробляють сире товарне коров'яче молоко (молочну сировину).

1. Керівник повинен забезпечувати зручне та надійне у ветеринарно-санітарному відношенні утримання корів, а також сприяти дотриманню чистоти при їх доїнні.

Корів утримують в чистоті та забезпечують повноцінними і доброякісними кормами.

2. Тварини, які утримуються в особистих підсобних господарствах населення, повинні перебувати під ветеринарно-санітарним наглядом та контролем. Спеціалісти державної ветеринарної медицини забезпечують своєчасне проведення обстежень, профілактичних щеплень та діагностичних досліджень згідно з планом протиепізоотичних заходів. Власник зобов'язаний своєчасно надавати тварин для відповідних досліджень та обробок.

3. При  будь-якому  захворюванні  корови  її  власник  негайно  повідомляє  спеціаліста ветмедицини.

4. Молоко від хворої корови до встановлення діагнозу захворювання зливають в окремий посуд. Використовувати його в їжу або для годівлі тварин забороняється.

5. Корови підлягають огляду не менше 1 разу на місяць, з обов'язковим дослідженням на мастит згідно з чинними рекомендаціями. Дати перевірок і результати зазначаються у ветеринарному паспорті тварини. Якщо корова більше одного місяця не досліджувалась на мастит і відповідний запис у паспорті відсутній, то таке молоко до реалізації не допускається.

6. При захворюванні корови на мастит молоко з уражених чвертей вимені кип'ятять і знищують, а із здорових - згодовують тваринам після кип'ятіння. Молоко, одержане від хворих на мастит корів, яких лікували антибіотиками, іншими препаратами забороняється вживати людям протягом строку, визначеного спеціалістом ветеринарної медицини. Допускається молоко з вмістом антибіотиків після його кип'ятіння згодовувати непродуктивним тваринам.

7. Власники корів, які реалізують молоко за прямими зв'язками та у вільний продаж, повинні мати особисті медичні книжки й проходити обов'язкові профілактичні медичні огляди та медичне обстеження відповідно до чинного законодавства.

8. Не підлягає реалізації молоко від особистих підсобних господарств населення в разі захворювання членів їх сімей на туберкульоз чи інші антропозонозні (спільні для людей і тварин) хвороби.

9. Власники корів, які працюють на фермах інших господарств, незалежно від форми власності, при захворюванні корови у власному господарстві, повідомляють спеціаліста ветеринарної медицини. Після обстеження і встановлення діагнозу спеціаліст ветмедицини приймає рішення про допуск на роботу власника хворої корови на іншій фермі.

Оплата послуг спеціаліста ветеринарної медицини проводиться суб'єктом господарювання у порядку, установленому законодавством.

 

X. Пам'ятка власнику тварин

З метою одержання оперативної і надійної інформації про поголів'я ВРХ, охорони території України від епізоотичних захворювань, контролю за переміщенням тварин усередині країни та при їх експорті та імпорті, а також за санітарним станом, якістю і погодженням продукції скотарства, Уряд України, прийняв розпорядження про запровадження ідентифікації та реєстрації ВРХ.

Мінагрополітики України затвердило «Положення про ідентифікацію і реєстрацію ВРХ», «Положення про паспорт ВРХ» та «Положення про ветеринарну картку до паспорта ВРХ».

Власник тварини зобов'язаний отримати ветеринарну картку на кожну тварину, на яку було видано паспорт ВРХ. Картка засвідчує дані стосовно ветеринарно-санітарного стану господарства, у якому утримується тварина та стану здоров'я тварини. Ветеринарна картка оформляється за місцем знаходження господарства державною установою ветмедицини, яка повинна видати картку в семиденний термін від моменту отримання паспорта ВРХ.

Ветеринарна картка зеленого кольору видається тільки на здорову тварину, яка виходить з господарства, благополучного щодо лейкозу, бруцельозу, туберкульозу, лептоспірозу та інших заразних хвороб із місцевості, благополучної щодо особливо небезпечних карантинних хвороб.

Ветеринарна картка жовтого кольору видається на тварин, які є непридатними для подальшого розведення, під час досліджень позитивно реагують на туберкульоз, бруцельоз, лейкоз, лептоспіроз і направляються на забійні підприємства.

Забороняється використання тварин для відтворення та приймання і продаж молока, молочної сировини від тварин, на яких видана ветеринарна картка жовтого кольору.

Якщо на тварину видано паспорт ВРХ, а спеціаліст держветустанови прийняв рішення про утилізацію тварини, то ветеринарна картка до паспорта не видається.

Термін дії ветеринарної картки визначається спеціалістом держветустанови, під контролем якого знаходиться господарство у якому утримується тварина.

Власник має право на переміщення тварини за умови, якщо на тварину виданий паспорт та ветеринарна картка до паспорта.

1.        Паспорт видається на кожну тварину і є документом, який дає право власнику на отримання в державних установах ветеринарної медицини відповідних ветеринарних документів, необхідних для транспортування або реалізації тварин та продукції тваринного походження (в тому числі м'яса і м'ясопродуктів, молока і молокопродуктів, шкур, вовни, тощо).

2. Власник тварин зобов'язаний:

- виконувати законні  вимоги  спеціалістів держустанов  ветмедицини  щодо  здійснення протиепізоотичних, карантинних, обмежувальних та інших ветеринарних заходів;

- негайно інформувати держустанови ветмедицини про переміщення, забій, захворювання тварин, їх загибель (вимушене дорізування) або невластиву поведінку;

- охороняти здоров'я тварин і забезпечувати виробництво якісної та безпечної "продукції тваринного походження;

- ідентифікувати велику і дрібну рогату худобу та коней;

- доставляти тварин у визначене місце або надавати в господарстві можливість для проведення ветеринарного огляду, профілактичних і лікувально-профілактичних обробок, досліджень і щеплень, забезпечувати їх надійну фіксацію підчас проведення маніпуляцій, а також надавати продукцію тваринного і рослинного походження для проведення ветеринарно-санітарної експертизи;

- на вимогу спеціалістів ветеринарної медицини надавати безоплатно зразки продукції тваринного і рослинного походження для проведення відповідних досліджень;

- сприяти спеціалістам ветеринарної медицини у виконанні ними своїх службових обов'язків.

 

XI. ВИТЯГ

з ветеринарно-санітарних вимог до пунктів закупівлі молока від тварин, які утримуються в особистих господарствах населення

1. На пункті проводять:

- приймання молока (розміщують лабораторний стіл, шафу для реактивів і посуду, ваги для зважування молока, інші прилади);

- зберігання молока з обладнанням для охолодження;

- санітарну обробку молочного посуду (водонагрівач, стелажі для зберігання посуду, санітарний куток з предметами особистої гігієни, зберігання спецодягу).

Власник забезпечує пункт необхідним обладнанням, приладами, реактивами, посудом для зберігання молока, комплектом нормативно-правових актів та відповідних методичних матеріалів.

Приймальником молока повинен бути підготовлений працівник, який володіє методами його обліку та визначення показників якості.

Працівники пункту повинні мати особисті медичні книжки і систематично проходити обов'язкові профілактичні медичні огляди та обстеження у встановленому порядку.

Ветеринарно-санітарне забезпечення пункту здійснює спеціаліст ветмедицини, призначений держустановою ветмедицини, що обслуговує даний населений пункт.                                                                                                                                                                                       

2. Вимоги до організації   контролю   якості та безпеки молока, що надходить на пункти закупівлі.

Пункт закуповує молоко із господарств благополучних щодо заразних хвороб тварин та від корів, які мають паспорти та ветеринарну картку, де зазначено результати досліджень тварин на лейкоз, туберкульоз, бруцельоз, мастит тощо, а також щеплення проти інфекційних хвороб.

Спеціаліст ветмедицини, який обслуговує даний пункт, періодично знайомиться з обліком господарств-постачальників. В разі потреби дає необхідні вказівки, пропозиції, про що робиться запис у журналі.

Держустанова ветмедицини, у зоні діяльності якої є пункт, подає йому список особистих підсобних господарств населення, тварини яких реагують на внутрішньошкірне введення туберкуліну, серопозитивних на лейкоз тощо.

Молоко має бути натуральним, незбираним, без сторонніх запахів та присмаків, без осаду та згустків й відразу ж після доїння профільтрованим та охолодженим.

При прийманні пунктом молоко повинно мати температуру 8-10°С, кислотність - 16-20°Т, ступінь чистоти за еталоном — 1-П групи.

Не допускається вміст інгібувальних речовин (мийно-деззасобів, консервантів, формаліну, соди, аміаку, перекису водню, антибіотиків тощо).

Молоко з температурою вище 10°С (вищого, першого та другого гатунків), приймається за домовленістю сторін як неохолоджене.

Переробне підприємство приймає молоко від пунктів, згідно з вимогами нормативно-правових актів та за наявністю ветеринарної довідки, виданої держустановою ветмедицини, що обслуговує даний населений пункт. У довідці виданій у встановленому порядку, має бути зазначено, що даний населений пункт благополучний щодо заразних хвороб і тварини досліджені на мастит з негативним результатом. Термін дії ветдовідки визначає головний державний інспектор ветеринарної медицини району (міст) тривалістю не більше 1 місяця. Такі довідки подають переробному (закупівельному) підприємству не пізніше 3-го числа.

Спеціаліст ветеринарної медицини, який обслуговує пункт, щомісяця досліджує зразки молока від окремих господарств-постачальників. У випадку діагностування маститу (прихованої або клінічної форми) вживає заходи щодо лікування. Таке молоко постачати на пункт забороняється. Роблять відповідні записи в паспорті (ветеринарній картці) тварин та в журналі обліку господарств-виробників. Відновлення постачання молока від вилікуваної корови може відбутися тільки за наявності письмового дозволу спеціаліста ветеринарної медицини, про що він робить запис у паспорті тварини (ветеринарній картці) та обліковому журналі пункту.

3. Ветеринарно-санітарні вимоги щодо збору та первинної обробки молока закупівельним пунктом.

Приймальник молока повинен бути одягненим у чистий спецодяг (комбінезон, халат, головний убір тощо).

Закуплене молоко відправляють на переробне підприємство не пізніше ніж через одну годину після його надходження на пункт. За інших умов молоко підлягає обов'язковому охолодженню на відповідному обладнанні. Температура та термін реалізації охолодженого молока мають відповідати чинним вимогам.

Для транспортування молока використовують спеціалізований автотранспорт (цистерну) або спеціально обладнаний транспортний засіб для перевезення молока у флягах. Засоби транспортування повинні бути чистими і мати санітарні паспорти. Забороняється використання таких транспортних засобів для перевезення інших вантажів. Водій повинен мати особисту медичну книжку, видану у встановленому порядку.

4. Прикінцеві вимоги.

За   порушенням    цих    вимог   працівники    пунктів   закупівлі    молока,    суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, яким підпорядковані пункти і власники особистих підсобних господарств населення та дрібних фермерських господарств, які постачають молоко на пункти несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

ХІІ. ПРАВИЛА

облаштування і утримання діючих (існуючих) худобомогильників

та біотермічних ям для захоронения трупів тварин

у населених пунктах України

Правила поширюються на місцеві органи виконавчої влади, суб'єктів господарювання всіх форм власності, що займаються утриманням, розведенням, обігом тварин та переробкою сировини тваринного походження.

Улаштування нових худобомогильників та біотермічних ям для захоронения трупів тварин у населених пунктах України забороняється з часу набуття чинності цих Правил.

Встановити термін дії цих правил на період остаточного виведення з експлуатації існуючих худобомогильників та біотермічних ям з урахуванням проектних ємностей і термінів експлуатації з наступним переведенням їх у безпечний стан.

Худобомогильники та біотермічні ями повинні бути розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Розміри ділянок повинні мати площу з розрахунку 0,1 га на 1000 голів тварин у населеному пункті.

Територію худобомогильника, біотермічної ями огороджують суцільним парканом з цегли, блоків, дерева заввишки не менше двох метрів, із внутрішнього боку паркану по всьому периметру викопують рів глибиною 0,8-1,4 м і шириною не менше 1,5 м з насипом валу з вийнятого ґрунту.

Трупи тварин на худобомогильниках закопують на глибину не менше ніж 2 м, з насипом землі 0,5 м, при цьому шар землі біля ями, на якій лежав труп, скидають у яму разом з трупом. Дно ями перед цим засипають сухим гашеним вапном або іншими дезінфікуючими засобами, що містять хлор, з вмістом активного хлору не менше 25 процентів, з розрахунку 2 кг на 1 кв.м площі.

Відстань між захоронениями повинен бути не менше 1 метра.

Осілі насипи захоронень на худобомогильниках поновлюють.

Виведення з експлуатації худобомогильника та біотермічної ями приймається комісією з представників державної служби ветеринарної медицини, державної санітарно-епідеміологічної служби державної екологічної служби.

Усі діючі худобомогильники і біотермічні ями реєструються за місцем їх розташування управліннями ветеринарної медицини в містах (районах) та оформляються ветеринарно-санітарною карткою (додаток).

Дозволяється використання території закритих худобомогильників та біотермічних ям (не раніше ніж через 25 років після останнього захоронения), за умови, що на них не було здійснено захоронения трупів тварин, які загинули від сибірки, сказу, трихінельозу, емкару, сапу та інших особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин невстановленої етіології, за погодженням з місцевими органами державної служби ветеринарної медицини, санітарно-епідеміологічної служби, державної екологічної служби, при відповідному рівні упорядкування, під парки та сквери.